П`ятнадцята частина

    Ріта сіла на ліжко збираючись з думками. Їй страшенно повезло, її прийняли, її захистили. Тепер у неї обов’язок,  дотримуватись тих принципів з якими вона жила і за які вона отримала захист. Її доля тепер не копирсатися в землі, та лікувати нежить, її доля це щось більше, набагато більше. Малаая точно полетіла на свою батьківщину не просто народжувати дітей,  вона намірилась поміняти устрій. Чи вийде це в неї?  Над столом починав з’являтись туман, згодом згустивсь і виник образ хатанки.

   - Добрий корабельний ранок Ріта. Я ваш персональний помічник на кораблі. Ось в цій шухляді, - вона показала на зелену кнопку, - притисніть пальцем. Там знаходиться браслет це і є я. Одягніть його на руку, і я буду разом з вами весь час. Я відповідаю на всі питання по кораблю, денному розпорядку, маршруту корабля, і всього що стосується перебування в цьому замкненому просторі. Зараз вас чекають в корабельній їдальні. Це поряд. Мене звуть Мол. Якщо я потрібна просто вимовіть ім’я і я з’явлюсь. Дякую. – Зображення зникло. Ріта натисла кнопку, відкрилась шухляда з браслетом. Взяла, наділа на руку.

    - Мол ти тут?

    - Так я вже з вами.

    - А Мол не така проста, вона вже зробила спробу від сканувати твої думки. Та ми її не пустили, - шепотіли енергетики.

    - Повтори мені будь ласка на які питання ти відповідаєш. -  Зображення знов повторило перелік запитань. – Тоді повідом коли тебе останній раз перевіряли на працездатність.

    -  На це питання нема відповіді.

 Ріта зняла браслет і вкинула його в утилізатор. «Добрий корабельний ранок  Ріта» «Хоч би привітання змінив».  Вона передбачала щось таке, однак оперативність вражала. Не виникало сумнівів хто це міг зробити. Та однак їсти треба йти.     

   Двері в корабельну їдальню відчинились, і перед дівчиною відкрилась доволі комічна картина.  Поїдання добрячого шматка жареного м’яса великим хижаком який сидів на підлозі за столом. Якби він сидів на стільці, то стіл потрібно було б підняти ще на метр вище. Одна лапа лежала на столі, іншою випустивши один кіготь хижак наколював шматки м’яса і відправляв в пащу. М'ясо виявилось вже порізаним на шматки, при тому що ні ножів ні виделок поряд не було. На додаток він ще й умудрявся плямкати, пережовуючи шматки.

    - Смачного, - привіталась дівчина. Голова повернулась, шматок м’яса зісковзнув з кігтя і ляпнувся на підлогу.  Мимоволі дівчина посміхнулась, -  а… можна спитати?

    - Так я можу розмовляти під час їжі. – Зір знов наколов м'ясо що впало і відніс в утилізатор. – Я пообіцяв Гучу що буду культурним і акуратним.

    - Хіба хижаки не їдять сире м'ясо?

    - Зазвичай так, та на кораблі сирого м’яса нема, тільки синтетичне, а вживати жарене м'ясо мене навчив Гуч, так воно смачніше. - Паща яка жувала м'ясо – зачаровувала своїм нестандартним виглядом.

    - А ти красавчик, у нас на землі на різноманітних шоу ти був би зіркою.

    - Я й так зірка, Мене Гуч і назвав Зір.

 Спроб залізти в голову Шукач не робив, і якби не зовнішній вигляд то був би звичайним приємним співбесідником. Якраз таким за замислом деймунів він і повинен бути. Ріта посміхнулась.

    - Мені здається ти хороший.

 Зір перестав жувати, на хвилину замисливсь.

    - Я вчора погарячивсь, ляпнув не подумавши. Виникла нова обставина і я не зорієнтувавсь.

    - Та нічого, проїхали, як у нас кажуть. – Дівчина вибрала собі теж смажений шмат м’яса і якийсь червоний напій. Сіла напроти тварини.

    - Ти мене вчора добре приклала, а можеш показати свою руку.

    - Так, - дівчина протягнула руку долонею вверх. – Зір сховав кігті і м’якими подушечками торкнувсь руки, потім додатковими пальцями провів по долоні.

    - Він добрий, він тобі не зашкодить, - почулись голоси.

    - Ой, а що це в тебе, Ріта торкнулась додаткового пальця.

    - Це для користування комп’ютерами, гаджетами, ідентифікаційними панелями. Я ж не можу цим кігтем, - він видвинув здоровий гострий кіготь.

    - Так це зброя.

    - Проти ваших ворогів, - хижак сховав кіготь.

   Ріту повністю відпустило напруження, він захисник він, сім’я. Стало приємно і добре на душі.

    На порозі з’явивсь знайомий  робот.

    - Доброго ранку. – Обвів поглядом присутніх, - я радий, ви знайшли спільну мову.

В аномалії нам знаходитись три дні, потім виходим в тривимірний простір, і направляємось на планету Скора. Камера зберігання підтримує організм Гуча в стабільному стані. Є два варіанти розвитку подальших подій, перший - ми негайно починаємо відновлювання чоловіка, другий – відновлення починаємо в стаціонарних умовах на території бази чоловіка. При першому варіанті є ризик негативного впливу аномалії на процес відновлення. – Робот замовк дивлячись на Ріту.

     - Я повинна прийняти рішення?

     - Так, ти єдина фізично і психологічно здоровий гуманоїд на борту, ти  маєш пріоритет в прийнятті рішень. Я даю поради.

   Ріта задумалась. Вона не боялась відповідальності, та зараз виявилось що вона головна на кораблі. Це якось слабо вкладалось в голові.

     - Який відсоток ризику при першому варіанті?

     - Вісім відсотків, в випадку  знаходження в камері зберігання, ризик відсутній. Його поранення дуже тяжкі. – Робот висвітив голографічну картину поранень. Дівчина жахнулась. Вона навіть уявити на могла наскільки все погано. Її ще коли вона зупиняла кров здивувало, те що в Гуча були вхідні отвори, та відсутні вихідні. І зараз вона зрозуміла, чому. Енергетичний згусток заходив в тіло і там розривавсь.   На якийсь час вона втратила свідомість. Прийшла в себе в медичній кімнаті на ліжку.

     - Нічого страшного, голова в нього ціла, серце неушкоджене, це головне, всі органи вирощуються міняються.  Не все втрачено. Головне він живий. – Лунали голоси.

     - Як ви себе почуваєте. - Робот істуканом стояв біля ліжка. Зір лежав поряд.