Тринадцята частина

Перші з нас поєднались з жінкою другого координатора, другі це намисто Малааї, і ми.

    - За що мені така честь?

    - Все просто, ми бачимо душу володаря. Чим вона чистіша, тим більше наше бажання поєднатись з цією душею.

    - Ви хочете мовити, про те що моя душа чиста.

    - Ідеально чистої душі не буває, та є прагнення до чистоти. Взяти Малааю, в ній є войовнича сторона, так як в усіх їхніх чоловіків. Вбити, забрати, поневолити, ми розуміємо тільки нашу расу і нікого іншого. При тому всьому що боїмося сильніших. Вона вагається… неймовірними зусиллями  виборола право очолювати одну з багатьох космічних лабораторій, серед домінування войовничих чоловіків. Вона як біла ворона, якщо користуватись вашою термінологією. Хатани знання черпають за рахунок інших, їхні кораблі знаходяться в просторі і вистежують кораблі інших рас, гуманоїдів не гуманоїдів. Деякі захоплюють, і потім на станціях на зразок цієї, копіюють досягнення. В них розвинута ціла індустрія, копіювання і відтворення.  При цьому вони не рахуються з втратами, головне інформація.  Жінки інколи задумуються – чи не піти іншим шляхом, тому що їм відведено роль відтворення та збільшення популяції, вони це називають «розплідником». Весь парадокс світу хатанів полягає  в тому що жінки розумніші за чоловіків, та чоловіки керують цим світом.  Тому ми підштовхуємо її  до вірних думок. Твої ж помисли правильні та світлі вже започатковані, наші пращури заклали основну опцію, підтримувати та оберігати чисту сторону всесвіту.

    - Ви хочете мовити «ти ще не знаєш в яку історію влипла».

    - Так у тебе все попереду. – Але пам’ятай ти не безсмертна, деякі речі ми фізично не можем зробити.

    - Наприклад.

    - Нагодувати тебе вашою їжею, та інших речей…

    - Я зрозуміла, буду себе вести відповідно. А якщо вона вибере сторону чоловіків?

    - Ми станемо звичайною прикрасою.

    - Якщо мої помисли зміняться, то…

    - Ми станемо звичайною прикрасою, та маємо надію, цього не станеться.

    - Дякую. Мені приємно, і я вам відкрию секрет, на нашій планеті таких як я багато. Я не унікальна. Тільки зараз усвідомлюю – мені просто повезло. Розкажіть про себе, я трохи шокована, мені треба зрозуміти, чим я стала тепер - поряд з вами?

    - Так, як ми казали, ми нащадки тайрів. Тайри енергетики з просторовою свідомістю, це як в хаосі кварків, електронів, молекул, раптово народжується ікра, вона активує думку, вона поєднує частинки і, поступово до них приєднуються інші. Так як в твоїй голові, мільйони клітин та між ними нейронні зв’язки. Так само у всесвіті, розумними можуть бути не тільки живі біологічні створіння, розумними можуть бути скупчення галактик, цілі планети, або такі як ми енергетики, стиснута в невеличку бусинку величезна енергія, вона всередині вирує та породжує думки. Та якщо ми мислимо, ми живі.

    - Я правильно зрозуміла, ви величезні згустки енергії затиснені в мікро простір.

    - Так, і якщо енергію ми не витрачаємо, нам хватає того мінімуму який ми черпаємо у тебе.

    - Просто ви енергетичні вампіри?

    - Так, наприклад зараз нам достатньо тієї кількості яку ми черпаємо від тебе,  в стані спокою енергія не витрачається.

    - Добре, а в якому випадку ви витрачаєте багато енергії?

    -  Це у випадку фізичного захисту наприклад - на тебе летить предмет з величезною швидкістю, при контакті з тобою він пошкодить твоє слабке тіло – ми його зупиняємо, неважливо якого він розміру таз якою швидкістю летить.  Це стосується усіх видів загроз – абсолютний захист від сторонніх впливів.

    - Абсолютний!  Навіть вибух ядерної бомби?

    - Так, це ніщо в зрівнянні з сонцем, де ми черпаємо енергію.

    - Вибачте, уявити я не можу.

    -  Ми розуміємо, ти слабке біологічне створіння, ти ніколи не купалася в сонці, видовище неймовірне. Навколо тебе вирує маса температурою в мільйони градусів, хаос виверження і вибухів, розділення часток та злиття, неймовірний тиск та розрідження, і енергія, вона чиста і прекрасна, як твоя душа. Ми покажемо, все передати словами неможливо. На жаль у нас є недолік, - намисто огорнулось смутком.

     - Ви неперевершені, ви неймовірні, це я один біологічний недолік.

     - Ні ти повністю збалансоване створіння. Слабке – так. – голоси на мить замовкли. – Ми не можемо літати. Мільйони років провели і в заточенні, погризли собі мозки від бездіяльності. Та зараз ми на волі – це неймовірно. Ми так хочемо багато побачити…

     - Тоді я з вами,  і я вам вдячна, та є одне прохання. На нашій планеті, коли починають занадто часто когось хвалити, особливо коли людина при владі,  як у нас кажуть «співають дифірамби», то в неї просто їде дах, і вона втрачає під собою опору, починає жити в своєму світі, де  «я завжди правий». Я цього боюсь, то ви мене краще не хваліть.  

     - Ти нас обов’язково повезеш на свою планету, ми хочемо все побачити.

     - Мені приємно, тільки я… мене ув’язнили, як колись вас. Це неможливо.

     - Не переживай ми разом щось придумаємо.

     - Можна я засну, від подій вже голова розколюється.

Настала тиша. Сон як завжди прийшов непомітно, огорнув свої крилом і поніс в забуття.

   Тим часом Малаая ніяк в собі не могла розібратись. В пориві емоцій, вона вирішила витягти Ріту з пригніченого стану. Спочатку повинна стабілізуватись емоційна складова, потім мати з нею розмову. Своєму ШІ замовила для дівчини святкове плаття, взуття, та весь комплект одягу, навіть дістала намисто з досліджуваних артефактів. І тут сталось неочікуване, на ній воно сяяло, в два рази яскравіше ніж такі самі на, жінках хатанках. Тільки в однієї жінки воно сяяло так же яскраво – це було її намисто. Артефакт взяв Ріту під захист. Неочікувано, лячно, неприємно, рій думок носився в її голові. Одна частина свідомості говорила що вона зробила величезну помилку, друга частина навпаки підтримувала, та заспокоювала. Крапку у внутрішній дискусії поставив артефакт.