Одинадцята частина

     Декілька діб нічого не відбувалось. ШІ деймунів розчинивсь серед електронних пристроїв, Зір знайшов для себе нову іграшку, пірнав в озеро та ловив рибу, розвивав навички підводного лову. Гуч будував ангари. Погода стояла похмура, в степовій зоні почавсь сезон холодів, та дощів. Хмари свинцевим покривалом огорнули степи, закриваючи землю від світла, і тепла.

   Атака почалась очікувано, проте несподівано. Зір виліз з озера на берег з рибиною в зубах і збиравсь поснідати. Та тут з під хмар з’явивсь предмет схожий на розкриту  парасолю. Він камінцем впав, накривши хижака. Краї парасолі зімкнулись і, виникла куля, яка миттєво зникла за пеленою хмар. Подія відбулась настільки несподівано, що Гуч ніяк не зреагував, земні датчики встановлені по периметру бази, появу чужорідного предмета не зафіксували.

   Перед Гучем великий модуль проявивсь раптово. Доволі великий квадратний предмет, без зовнішніх навісних приладів. Він безшумно сів на землю. Також прорізавши хмари над технічним модулем Гуча з’явивсь великий корабель, він зависнув, відкрились стулки і модуль землянина зник в нутрощах корабля. Невідомий корабель повільно піднявся та зник за хмарами. Чоловік знав про захоплення, та швидкість дій вражала. Залишивсь він та квадратний модуль. Стулки розкрились відкриваючи прохід. Вони вийшли. Спочатку вийшли два робота обвішані зброєю. Гуч таку ніколи не бачив. За роботами на землю  ступили вони. Доволі масивні, на коротких ногах, довгим тулубом, та великою головою. Круглі очі з білими яблуками та чорними точками зіниць, не моргаючи дивились на чоловіка. Довгі хоботообразні носи та маленький рот.  Дві з чотирьох рук тримали якусь зброю, інша пара виявилась складена на грудях. На одному плечі знаходились пристрої схожі на комунікатори. Чинити супротив не мало сенсу, тому Гуч спокійно спостерігав за подією, маючи надію що його не вб’ють. Та ще чоловік запримітив, на істотах виявились відсутні будь які прилади фільтруючі повітря. Повітряна суміш виявились ідентичною з планетарною.

   Роботи схопили своїми стальними клешнями чоловіка за руки. Істоти підійшли впритул. 

    - Ми хатани, хто ти такий ми знаєм.  Ти підеш з нами і будеш виконувати наші накази. Відмовишся, смерть. Ми вашу расу вивчили, і можливості теж. – Повернулись та пішли в спускний апарат. Роботи потягнули Гуча слідом. Просто звично буденно, прийшли забрали, так трапляється з усіма істотами не здатними себе захистити. А захистити ні себе ні кого іншого чоловік не міг. Один і слабкий. В середині апарату його вкинули в манесеньку кімнату з відкидним ліжком під яким знаходились побутові умови. Перший страх, пройшов, натомість з’явилась цікавість, така раціональна компоновка кімнати здивувала. Як можна на двох квадратних метрах вмістити все – ліжко, умови, душ - насправді приймати його виявилось можливим тільки сидячі. І в стіні панель з люком, як здогадавсь чоловік - синтезатор їжі. І все, його ніхто не відвідував, не розмовляв. Навіть не відчувалось перевантажень, чи корабель відлетів, чи ще знаходись на орбіті? Єдине що відчувалось, це підвищена гравітація. Час зник. Гуч спав, їв знов спав, робив зарядку яку зумів пристосувати до умов. Чи проходили тижні, чи місяці, чи день, чи ніч. Єдиний орган чоловіка який попри все рахував години тижні, можливо місяці – це борода. Кожен день мацаючи відросле волосся Гуч приблизно орієнтувавсь скільки він знаходиться в заточенні. Помацавши в черговий раз за бороду він визначив, що знаходиться  в заточенні більше місяця.

   Нарешті стулки відчинились і ті ж самі два робота схопили за руки та вивели, тільки не в коридор модуля, а в доволі велике та світле приміщення. Серед приміщення стояло троє, в блакитних облягаючих комбінезонах. Без зброї. Так виглядають вчені, лікарі. Тут нарешті чоловік зміг добре роздивитись цих створінь. Масивний тулуб, ноги руки все виявилось як він побачив вперше, тільки зараз з’явились розбіжності. Двоє присутніх виглядали масивніше, і в них генеталіїї знаходились там де і в людей. Третя виявилась жінка, вона виглядала тендітнішою, з декількома невеликими випуклостями на тулубі. Судячи по кількості випуклостей, які Гуч порахував, вона одночасно може народжувати  шестеро дітей.  З народжуваністю в цієї раси все в порядку. Тим часом роботи підтягнули його до хатанів. У одного із чоловіків на плечі знаходивсь знайомий комунікатор.

    - Ми знаємо хто ти. Будеш робити те що ми скажемо, - роботи потягнули в інше приміщення. Гуч обвів його поглядом – тортурна в космічному варіанті. Металеве крісло, якийсь апарат над ним, столи заставлені невідомими приборами. Він гарячково вибирав варіанти ментального блоку, щоб з його мозків не витягли потрібну інформацію. А цінна інформація для хатанів, складалась всього з декількох слів...  Можливо згадувати минуле, постійно повторювати – харі крашна, чим ще звантажити мозки? Тут у нього виникла безглузда до неймовірності, та дурнувата ідея. Він згадав про жінку науковицю серед хатанів. Вони ходили на двох ногах, чотири руки – скоріш природа їх наділила через свої вибрики, велика голова з білими очима, носом хоботком, та маленьким ротом. Та це була жінка, з усіма жіночими принадами «нехай вважають мене збоченцем, та я займу свої мозки картиною, як я займаюсь любов’ю з їх жінкою». Гуч навіть посміхнувсь від своєї божевільної ідеї, та вона його спасла.

    Роботи посадили чоловіка в крісло та закріпили руки і ноги. Один із науковців одягнув йому на голову великий шолом. Світло поступово згасало і чоловік почав в уяві малювати картинки. Раптово почала боліти голова, згодом в мозках з’явивсь вихор, плутаючи думки та сіючи хаос, та він невпинно малював одну і ту ж картину. Час зник, залишились туман і біль, Мряка накрила мозки і він втратив свідомість.

    Ясність приходила повільно неначе виринала з туману. Спочатку він побачив світло, згодом вдалося розрізнити предмети навколо. Ліжко з якогось пластику, зручності в кутку, синтезатор їжі, все. Кімната виявилась трохи більша ніж на кораблі. Голова розколювалась від болі, в кінці кінців він вирвав, навіть те чого в шлунку не було. Та трохи полегшало. Глянув на руки на зап’ястях окровлені синці. В пам’яті зберіглось тільки те як садили в крісло і божевільна ідея. «Хоч би не наляпав нічого зайвого», крутилась думка.