Шоста частина

     Зір біг вздовж річки в гори. Його постійно мучили думки з запитаннями. Чому його мати опинилась в незручному місці з ним маленьким? Вона повиння була десь зробити лігво в безпечному місці, де не володарювали тукрани, і там займатись його вихованням. Та де знаходиться капсула на якій вона прилетіла? Чому вона не залишилась біля неї? Раз вона змогла спуститись на поверхню, то повинна вціліти.  

    Ландшафт поступово змінювавсь. Степ закінчивсь. Почавсь ліс, з величезними деревами, на яких сиділи  невідомі тварини з великими очима. Вони чіплялись лапами за гілки, проводжали його криками, та супроводжували перестрибуючи з дерева на дерево. Деякі спускались на землю, бігли за ним стараючись ухопити за хвіст. Одній тварині таки вдалось ухопити. Вона заверещала від задоволеннря та потягла на дерево. Зіру стало цікаво, як така букашка в десять раз менша витягне його на дерево. Та спрацював колективний розум. До тварини приєднались ще декілька і його таки підняли на декілька метрів, потім різко відпустили.

    - Ах ви ж козяви… - хотів вилаятись по земному і гепнувсь на землю. Земля провалилась і він попав в яму. Оглядівшись побачив в землі прориту велику діру, в яку міг спокійно пролізти, в ніс вдарив запах невідомої істоти.  Однак обстежувати, що прорило цей тунель не став, і битися з підземним хробаком бажання не виявилось. Залишивши все на потім, виліз наверх. І тут на нього накинулась якась істота з довгим блискучим тілом, всіяним доволі довгими шипами. Перебираючи багатьма ногами вона кинулася на нього зверху обкрутила, своїм тілом та почала душити. Шипи як голки впилися в шкіру не даючи можливості вислизнути. Вона заскочила його зненацька, поки він вилазив з ями. Істоти на деревах з цікавістю спостерігали початок бійки. Вони кричали, лаялись неначе організували дискусію з визначення переможця. Зір спочатку лапами спробував відірвати це довге створінні від себе. Безуспішно. Істота міцно його обкрутила і вчепилась зубами  зверху в шию. Сильний біль пронизав тіло. Він перевернувсь на спину піддягнув до себе кігтями пружне тіло разом зі своєю здертою шкірою і вчепивсь зубами в хижака. Тіло виявилось надзвичайно твердим, проте загострені ікла пробили шкіру і вгрузли в жилаву плоть. Зір ще зжав щелепи і розрізав нападника навпіл. Тварина заверещала так що лупаті глядачі вмить замовкли і зникли в найближчих деревах. Кільця розжались і дві половини довгого хижака повільно сповзли на землю. Нарешті  шукач звільнивсь  від кілець подивись на себе, весь тулуб був в дірках, з яких сочилась кров. Виявилось не тільки тукрани, та такі хижаки як матрона живуть на планеті. Облизавши свої рани він почав вивчати нападника. Довге шипасте, більше десяти метрів довжиною тіло, з великою головою і невеликими зубами. Очі в нього ще виявились відкритими і дивились вони на шукача абсолютно білими яблуками з зеленими крапками посередині. В них відчувалось просте здивування. Як ця тварина зуміла його перекусили. І тут сталося диво. Половина цього хижака на чолі з головою виявилась жива. Вона сховала шипи повернулась головою в яму та спробувала втекти. Проте Зір цього не допустив. Кігтями зачепив пів тулуба та підтягнув до себе. Другий укус в голову нарешті добив тварину. Очі втратили блиск та повільно закрились. Його здивувало те що в цієї істоти взагалі не виявилось ніяких думок. Він спробував хижака на смак. М'ясо виявилось сухим жилавим і несмачним. Проте їсти хотілось і частину істоти він з’їв. На другу половину накинулись лупоглазі крикуни, і бачачи що переможець ситий, накинулись на недоїдки, лаючись та видираючи шматки друг у друга.

    - Не дуже ви дружите між собою, - кинув він думку.

Істоти повернулись до нього. Вони почули. На мить перестали їсти. Потім знову продовжили трапезу.

    Шукач вже декілька діб біг по лісі без сну, поряд з річкою. Навіть маючи сильне тіло, він втомивсь. М’язи волали про відпочинок, та залишатись в лісі значить наражати себе на небезпеку. Якщо змієшип, так він обізвав невідомого нападника, нападе під час сну, ще й зважаючи на те що думки тварини не відчувались…  тому він побіг далі.  Вже під вечір,  коли в небі з’явились три мовчазні тьмяні місяці, він вийшов на велику галявину з кількома деревами та величезним камінним валуном. Неначе якийсь титан відірвав великий шмат скелі і кинув його вниз. Вилізши на самий верх, він скрутивсь клубком і заснув.

    Ніч пройшла спокійно, під скелею щось бігало, рикало та пищало. Та наверху панували спокій, і місячне сяйво. Вранці частина свідомості знов його розбудила. Світало, місяці сховались за горизонтом, на обрії з’явилась перші світлі промені, свідки пробудження сонця.

    В небі літав птах, він мірно помахував крилами, нарізаючи круги навколо каменю. Зір подививсь на небо. Великих розмірів пернатий, кружляв навколо нього. Він оцінював, нападати на невідомого звіра чи ні.  Думки цього птаха читались як відкрита книга.

    Ось він прийняв рішення. Розвернувсь, склав крила, та кинувсь на невідому тварину. І це виявилось великою помилкою. Вже в останню мить коли кігті птаха хотіли вхопити тварину, вона відскочила в бік та потім кинулась на птаха. Зір ухопив його за величезне крило. Птах перекрутивсь і разом з шукачем впав на землю. На землі він піднявся і своїм великим дзьобом спробував вдарити Зіра в голову. Та було пізно. Тварина лапою з великими кігтями вдарила птаха і не давши тому отямитись перекусила  шию. Великий пернатий послужив хорошим сніданком.  Збігавши до річки та напнившись води він продовжив свій шлях в гори. Ліс порідів, великі дерева зникли як і зникли лупаті тварини на яких вони жили. З’явились невеликі кущі вкриті жовтими плодами. Зграйка червоних птахів ласувала жовтою смакотою не звертаючи уваги на великого хижака. Гучний рик і птахи хутко перелетіли на сусідній кущ піднявши ґвалт, та із здивуванням втупились в хижака який насміливсь їх потурбувати. Шукач прочитав їхні думки і з здивуванням відмітив – вони перемовляються і готують атаку. Раптом вся зграя злетіла з куща і напали. Та він здаватись не збиравсь, вертячись на місці він лапами почав збивати пернатих по одному на землю. Тільки коли ряди нападників почали інтенсивно рідіти, птахи відступили та полетіли геть. На землі залишилось з десяток поранених та вбитих необачних нападників. Цікаві пернаті з гачкуватим дзьобом та невеликими міцними зубами здатними відгризати невеликі шматки м’яса. Зграя цих пернатих здатна впоратись з будь якою твариною, або розгризати міцні плоди. Зірвавши декілька він спробував. Міцна  оболонка  під натиском зубів тріснула і рот наповнися приємним солодкуватим смаком.