Розділ 6. Проект «Примара» (уривок)

Даша була останньою, хто прийшов до трапезної на загальні збори.

— Якщо всі зібралися, — промовив заступник директора, — тоді почнемо. Може, в когось є до мене запитання?

Валентин уважно подивився на мандрівницю, і вона теж поглянула на нього. Дівчина вперше не відвела очей під його пильним поглядом.

— У мене, — Девід підніс руку. — Валентине Михайловичу, є якесь пояснення тому, що будинок, побудований менше місяця тому, сповнений привидами?

— Так, є, — відповідаючи стажисту, консультант дивився на Дашу. — В 1625 році трапилася пожежа, яка знищила старий замок Дракона. Дехто з сучасників пов’язував його зруйнування зі скнарістю останнього господаря. Говорили, що він настільки замучив усіх своєю економією, що за одну ніч відразу кілька слуг померли від переохолодження у своїх кімнатах. Це налякало інших, і того ж ранку майже вся прислуга пішла від графа. Тільки один старий лакей, що провів своє життя в замку й не мав куди йти, вирішив залишитися разом із тринадцятирічним онуком. Та через постійний холод хлопчик занедужав, і тоді лакей потай від пана сховав в одній із кімнат в’язанку соломи й трішки полін, сподіваючись розпалити вночі камін. Але через те, що його не топили вже більше року, димохід забився, і дим заповнив спочатку кімнату слуги, потім коридор і нарешті дістався до кімнати графа.

Відчувши запах горілого, де Торжи відразу зрозумів, що сталося і, схопивши тростину, щоб як слід провчити непокірних лакеїв, кинувся до них. Але коли він увірвався в кімнату, та була вже настільки заповнена димом, що не було видно навіть власної руки. Граф прислухався. Зі звуків, що лунали від каміна, він зрозумів, що слуги безуспішно намагаються погасити вогонь. Не пам’ятаючи себе від люті, він почав навмання бити по них палкою. Рятуючись від ударів, дід і онук кинулися в різні боки, а граф не втримався на ногах і впав, потрапивши в камін старою сухою тростиною. Вона миттєво спалахнула. Де Торжи в паніці відкинув її, але настільки невдало, що потрапив на ще старіший дерев’яний стіл, який теж швидко загорівся. Та вогонь не збирався на цьому зупинятися, він перескакував із речі на річ, поки не охопив усю кімнату, а потім і весь замок Дракона. Тієї ночі пан і слуги загинули.

Скнара-граф був останнім господарем замку й останньою примарою, що оселилася в ньому. Здавалося б, смерть де Торжи й руйнування будинку мало зняти прокльон, але цього не трапилося. Легенда звинувачує у цьому графа Гійома.

Коли замок загорівся, на одній із бійниць селяни по­бачили примару дівчини. Вона металася і кричала, блага­ючи врятувати від вогню її дитину. Інший привид — Андре, хоча й не бачив коханої, але почув її ридання. Віконт де Торжи хотів кинутися на пошуки, та не зміг. Перед примарним хлопцем виник батько. До цього часу Гійом став уже дуже сильним привидом, і вогонь від пожежі тільки додавав йому енергії. У люті він виголосив проклін. Гійом сказав, що навіть душам його дружини і сина не бути разом, доки замок Дракона не об’єднає їх знову. Та граф горлав, що ніколи не дозволить цьому статися, і зрадники довіку розплачуватимуться за свої вчинки. Нехай краще родовий замок згорить дотла, ніж привиди коханців возз’єднаються.

Увесь цей час люди безуспішно намагалися погасити пожежу, але проклятий вогонь не брали ні вода, ні пісок. Пожежа стихла лише тоді, коли на місці колись величного замку залишилася груда обпаленого каміння. Проте граф Гійом де Торжи не схотів залишати навіть руїни, а разом із ним лишилися й інші примари, яких тепер утримували два прокльони. Відтоді привиди чекають, коли в посталому з попелу замку Дракона юна графиня Анабель де Торжи дізнається про долю зниклої дитини й зможе знову поєднатися з коханим Андре. Тільки тоді вони звільняться від прокльонів.

Валентин Михайлович завершив розповідь. Усі мовчали, і лише Ася, зовсім не вражена почутим, промовила:

— Занадто багато подробиць, щоб бути правдою. Звідки взагалі взялася ця історія?

Консультант усміхнувся.

— Мені розповіли її селяни, що спостерігали за пожежею, а те, що трапилось у будинку, зафіксувала встановлена мною відеокамера.

Дівчинка з сумнівом подивилася на батька.

— Однаково якась нісенітниця. Якби я сама не бачила примар, то нізащо б не повірила.

Валентин знову всміхнувся.

— Але знайшлися люди, які повірили. Один науково-дослідний інститут зробив нам замовлення, і ми розпочали роботу над проєктом, що отримав назву «Примара». Подібні замовлення коштують чимало, тож за цим інститутом стоїть далеко не бідна людина, яка побажала залишитися в тіні. Втім, ми вміємо не втручатися в чужі справи.

— І в чому суть проєкту? — запитав Девід, який завжди прагнув мати повну інформацію. — Наскільки я розумію, Валентине Михайловичу, ви не просто так привезли нас сюди й розповіли цю історію.

— Маєш рацію. Усі, хто перебуває в замку Дракона, вже стали учасниками дослідження принаймні його першої частини. Але основна робота здійснюватиметься в минулому. Питання, чи є примари душами померлих людей чи чимось іншим, уже давно цікавить не тільки вчених, а й просто допитливих людей. Зокрема, наш замовник уважає, що привиди — це ожилі спогади чи записи сильних емоцій. От тому для проєкту «Примара» й був обраний замок Дракона. Не знаю, чи звернули ви увагу, але після першого прокльону всі власники замку помирали насильницькою смертю. А така смерть і призводить до сильних емоцій, які потім перетворюються в живі спогади. Саме з цим, а не з прокльоном, уважає наш замовник, пов’язані численні примари замку. Та прокляття його теж цікавить, бо саме воно мало спричинити вивільнення найбільш сильних емоцій.