Розділ 21. Осіріс

— Навіть не знаю, дядьку, що тобі сказати, — розгублено промовила чорноволоса дівчина, стоячи біля одного із дзеркал у будинку Валерія. Її величезні сині очі були сповнені відчаю. — Я вже кілька разів просила в батька дозволу покинути будинок і спуститися до людей, але він і чути про це не хоче. Говорить, люди Землі не варті мене.

— Але ж твоя мати народилася на Землі. Невже ти не хочеш познайомитися з нею?

— Дуже хочу, — дівчина зітхнула. — Але Сутех нікому не вибачає непокори, боюся, й мені не вибачить.

Чоловік теж зітхнув.

— Я не можу більше мовчати й маю щось відповісти твоїй матері. Схоже, Нут, мені доведеться сказати, що ти не бажаєш знайомитися з нею.

Обличчя дівчини вкрила синява.

— Це неправда! Я дуже хочу. Ти навіть не уявляєш, як це жити лише з моїм батьком, не знаючи ласки!

Чоловік із жалем подивився на неї.

— Ще й як уявляю. Не забувай, Нут, що Сутех виростив і мене.

— Ти ніколи не говорив, чому пішов, дядьку, — задумливо промовила дівчина.

— А що тобі розповів батько? — запитав чоловік.

— Що ти зрадив його, але не пояснив, у чому полягала ця зрада. А сама я не наважилася спитати.

— Доля поставила між нами жінку, — відповів Осіріс. — Нефтида дісталася йому, а кохала мене. Ми довго намагалися приборкати наші почуття, але вони виявилися сильнішими, й тоді щастя у вигнанні переважило нещастя в будинку Татенена.

Нут задумалася.

— Я теж кохаю.

Дядько усміхнувся, він хотів щось відповісти, але в кімнату ввійшов парубок, і Осіріс зник.

— З ким ти розмовляла, Нут? — запитав хлопець.

Дівчина із сумнівом подивилася на нього.

— Заприсягнися, Гебе, найдорожчим, що не розповіси нікому, якщо я довірюся тобі.

— Я присягаюся тобою, Нут, — відповів юнак.

Дівчина усміхнулася.

— Це був мій дядько. Він знайшов мене місяць тому.

— Осіріс? — Геб із жахом в очах подивився на кохану. — Батько не вибачить тобі, якщо дізнається!

— Він не дізнається, якщо ти не розкажеш. А ти не розкажеш. Осіріс знайшов мене на прохання матері. Він сказав, що ледве я народилась, як Сутех відібрав мене в неї. Усі ці роки вона шукала мене й дуже страждала. Дядько говорить, що готовий допомогти мені зустрітися з нею.

Геб із сумнівом подивився на дівчину.

— Невже ти наважишся на зустріч із матір’ю, порушивши заборону батька залишати будинок?

Нут зітхнула.

— Мабуть, ні, хоча сильніше за все я прагну побачити її.

— Сильніше за все? Тож сильніше, ніж бути зі мною? — Геб розлютився, слова дівчини зачепили його гордість.

— Дурненький, — Нут обійняла й поцілувала його. — Як ти можеш порівнювати. Я не уявляю собі життя без тебе.

— Тоді ходімо до Сутеха й розповімо йому про це. Чому ти весь час боїшся зізнатися йому? Наважся! Ми прийдемо до твого батька вільними людьми, а вийдемо чоловіком і дружиною.

Нут спалахнула, вона давно мріяла про це, але їй було страшно піти до Сутеха за благословенням. Раптом він відмовить їм? Геб помітив ці сумніви.

— Ти не кохаєш мене, Нут? — налякано запитав він.

— Кохаю, — усміхнувшись, відповіла дівчина.

Нут подивилася Гебу в очі. Він не вірив їй. Тоді вона взяла його за руку й повела до Сутеха. Дівчина вирішила, що страх перед Нещадним Сетом не стане на заваді її мрії, і вона має вмовити батька благословити їхній шлюб.

***

— Ще не вистачало, щоб діти виходили заміж, — удосталь насміявшись, промовив Сутех. — На Аратті діти твого віку ще п’ють материнське молоко.

— А на Землі, — Нут втратила над собою контроль, — у дев’ятнадцять років уже мають чоловіка й багато дітей!

Сутех відразу перестав сміятися.

— Не смій порівнювати себе з дикунами! — в його голосі пролунала погроза, але Нут уже не могла зупинитися.

— А ти не смій називати їх дикунами! — закричала вона. — Моя мати народилася на Землі! Чи, може, гордий Сет збожеволів, коли кохався з дикункою?

Очі Сутеха спалахнули від люті. Намагаючись затулити собою дівчину, Геб кинувся між ними, але Сутех відштовхнув його й із силою вдарив дочку по щоці. У відчаї від того, що не зміг захистити кохану, Геб підхопив дівчину, яка ледь не впала від удару, й пригорнув до себе.

— Повертайся у свою кімнату, — Сутех говорив уже спокійним голосом. — А ти, Гебе, мабуть, забув, що батько відправив тебе до мене не для того, щоб одружити, а щоб зробити з тебе справжнього воїна. Хочеш стати чоловіком Нут?

Геб тремтів від гніву й ледь знайшов у собі сили, якщо не відповісти, то хоча б кивнути.

— Тоді доведи, що ти гідний дочки Сета, — промовив Сутех. — Для цього мало бути відданим слугою Татенена, потрібно заслужити славу хороброго й нещадного воїна.