Розділ 17. Батько й син

— Потрібно бути або дуже самовпевненим, або дурним, щоб наважитися прийти до мене після всього, що ти накоїв, — дивлячись на сина, глумливо промовив Татенен.

— Я вже сказав, що прийшов до тебе з миром, батьку, та сподіваюся на твоє милосердя.

Валерій посміхнувся.

— Говориш про милосердя? Що ж, давай подумаємо, чи заслуговуєш ти на нього.

Від цих слів Хепрі затремтів і відчув величезне бажання кинутися звідси геть.

— Отже, що відтоді, як ми бачилися востаннє, зробив найбільш боязкий і тихий із моїх дітей? Покинув зоряну систему, яку я відвів йому для поселення, й перебрався на Землю, тим самим зазіхнувши на мою територію.

— Я можу пояснити, — Хепрі скинув голову.

— Я дуже не люблю, коли мене перебивають, тож не варто цього робити, бо я можу розсердитися, а розсердившись, позбавити тебе вміння говорити, принаймні, на той час, поки ти будеш моїм гостем. І, здається, твій візит до мене затягнеться.

Хепрі сполотнів.

— Не треба так боятися, — глумливо продовжував Татенен. — Адже ти прийшов до мене з миром. Невже ти вважаєш, що я можу покарати улюбленого сина, який прийшов до мене з миром?

Хепрі не знав, що відповісти, страх у його очах змінився справжнім жахом.

— Продовжимо, — Валерій, як і раніше, говорив глумливо та, здавалося, насолоджувався страхом сина-бунтівника. — Я сказав, що ти прибув сюди, зазіхнувши на мою територію. Звичайно, це не було твоєю метою, насправді ти дуже скучив за мною й хотів зустрітися. Але чомусь не поспішав робити цього, а почав створювати армію, не нехтуючи приймати до неї ні велетнів, ні мешканців інших планет. Але я навіть думки не припускаю, що ця армія призначена для війни зі мною, навпаки, ти створюєш її, щоб захистити мене від невідомих ворогів. Потім ти знайшов мою дружину Рею, якраз після того, як я стис її дитину. І отут братня любов прокинулася в тобі, й ти не зміг стерпіти, що Монту стане мумією, так і не побачивши цього світу, і врятував його. А потім синівська любов, а можливо, почуття провини за воскресіння небажаного для мене нащадка змусили тебе вбити Рею.

Валерій зробив паузу та глумливо подивився на сина.

— Ледве не забув головну причину, що штовхнула тебе на вбивство. Ти хотів, щоб я обрав собі нову дружину, яка підходила б мені значно більше, ніж Рея. І нарешті, бажання бути зі мною змусило тебе кинути все: й армію, й пошуки відповідної для мене дружини, щоб побачити мене.

Татенен замовк, але Хепрі теж не наважувався заговорити.

— Я бачу, перебування в моєму будинку вже сприятливо вплинуло на тебе, й ти почав слухатися мене. Це схвально, — насміхаючись, промовив Валерій. — Але це тільки перший крок до твого виправлення. Сподіваюся, мільйони років у мене в гостях навчать тебе покірності.

— Змилуйся! — прохрипів Хепрі.

— Що це таке? — невдоволено похитав головою Татенен. — Я щойно похвалив тебе за слухняність, і ти одразу ж заговорив без дозволу.

Хепрі з жахом притис руки до того місця, де ще хвилину тому в нього був рот.

— Так набагато краще, — задоволено промовив Валерій. — Тепер ти говоритимеш тільки тоді, коли я дозволю.

Втративши рот, Хепрі не міг говорити словами, але молив поглядом і подумки волав до батька. Проте Татенен не чув його. Він слухав інший голос — голос Сутеха.

— Татенене, — промовив Сет, — я хочу поговорити з тобою.

Хепрі зрозумів, що батько подумки говорить із кимось, і притих. Він відчував, що якось пов’язаний із цією розмовою, бо занадто вже пильно дивився на нього Татенен. Хепрі з жахом чекав кінця розмови й проклинав себе за те, що наважився прийти сюди. Він майже повірив, що це Даша заманила його в пастку, й присягався собі, що дівчина дорого заплатить йому за пережитий страх. Він зробить усе, щоб сьогоднішнє спілкування з ним здалося полонянці пестощами.

— То що ти хотів сказати мені, Хепрі? — промовив Татенен, не зводячи з сина пильного погляду.

— Я винен перед тобою, батьку, — промовив Хепрі, з полегшенням відчувши рот на своєму обличчі. — Я прийшов у твій світ незваним не для того, щоб ворогувати з тобою, а щоб бути ближче до тебе. Я справді почав збирати армію, але не для війни з тобою. Мені захотілось, як у дитинстві, погратися солдатиками, от я й почав готувати велетнів для війни між племенами. Це мало зробити їх сильнішими та прискорити розвиток. Мене ніколи не цікавили звичайні люди, але вони цікавлять тебе, тож я подумав, що ми не заважатимемо один одному. Стосовно ж Реї, то я вбив її зі страху й через помсту. Вона розповіла тобі про мене, а я був іще не готовий зустрітися з тобою. Єдине, в чому я не каятимуся перед тобою, батьку, це в порятунку життя братові. Він у мене, та, якщо побажаєш, я віддам його тобі в надії, що ти збережеш йому життя.

— Все? — запитав Татенен. — Зворушлива сповідь скінчена? Чи в тебе є ще що сказати на своє виправдання, перш ніж я вирішу, що зробити з тобою?

— Батьку, я приготував тобі дарунок, — квапливо промовив Хепрі. — Замість убитої Реї я вибрав п’ятнадцять жінок, здатних зацікавити тебе. Відпусти мене, і я віддам їх тобі. Нам нема чого сваритися через цю планету. Ми можемо поділити її: ти будеш правителем людей, а я — гігантів. Згодом ми навчимося жити поруч.