Розділ 4. Перший день подорожі

Щойно літак приземлився, до трапа підійшов темношкірий чоловік років тридцяти п’яти й зупинився, чекаючи туристів. Коли спустився останній, він попросив усіх підійти до нього.

— Мене звуть Девід, — представився чоловік, — я буду вашим провідником. Разом зі мною наша група налічує двадцять осіб. У мене є список, тож давайте, щоб уникнути непорозумінь, з’ясуємо, чи всі тут.

Він почав по черзі називати присутніх, поки не переконався, що група в повному складі. Тоді Девід продовжив:

— Добре. Тепер я можу розповісти про маршрут. Спочатку ми маємо подолати невеликий ліс і тільки після цього потрапимо в савану. Я прошу вас у лісі не розбрідатися, бо є небезпека нападу хижих звірів.

— От і добре, — відразу заявив Леонід. — Думаю, тут багато хто обрав цей тур через небезпечне полювання.

— Але тільки не в лісі, — досить різко перебив його Девід. — Полювання для охочих справді передбачене планом подорожі, але коли ми вийдемо з лісу й потрапимо в савану.

Слова Девіда змусили Дашу зморщитися й недобре подивитися на Микиту.

— Це другий «приємний» сюрприз нашої подорожі. Ти ще не хочеш повернутися?

Микита нічого не відповів. Натомість дівчина почула, як голосно й зухвало хмикнув Леонід.

Девід теж звернув на це увагу, він зміряв туриста презирливим поглядом і продовжив говорити:

— Коли ми відійдемо подалі від лісу, всі охочі зможуть піти на полювання. Ті, хто ніколи не полював, підуть зі мною, досвідчені мисливці зможуть піти самі. Ті ж, хто не збирається полювати, погуляють у степу. Наша подорож розрахована на два тижні, з яких три дні ми проведемо в лісі й десять — у савані. Сьогоднішній день піде на дорогу до лісу. На виході з аеропорту ви одержите одномісні намети. Вони легкі й не займуть у рюкзаках багато місця, тож, думаю, проблем з їх транспортуванням не виникне. Є питання?

— У мене, — самовдоволено відповів Максим. — Полювання на хижих звірів передбачене планом нашого походу, чи, може, ми полюватимемо на якусь беззахисну пташку?

— Ти — не полюватимеш, — різко відповів Девід. — Але якщо хтось із дорослих побажає взяти участь у такому полюванні, то це можливо. Якщо питань більше немає, можемо йти.

Усі мовчали, й Девід повів групу до виходу з аеропорту.

***

Було близько одинадцятої вечора, коли мандрівники підійшли до лісу. Втомлені, вони тільки й змогли, що поставити намети, нашвидку перекусити бутербродами й, не розпалюючи багаття, пішли відпочивати. Трішки забарився тільки Девід, який встановлював відлякувач хижаків.

Хоча Даша й зручно влаштувалася, заснути їй ніяк не вдавалося. Незважаючи на те, що дівчина ночувала на природі біля лісу, їй постійно не вистачало повітря. Покрутившись майже годину, вона не витримала й вийшла з намету.

Дівчина озирнулася й побачила, що ліс був усього в десяти метрах від них і здавався геть чорним. Вона подивилася на майже безхмарне небо, всипане зірками, й побачила повний місяць.

«Напевно, я не можу заснути через повню», — вирішила дівчина й знову подивилася на ліс. Він здався їй якимось дивним. Даша придивилася й зі здивуванням помітила, що повітря на узліссі було густим і ворушилося.

Намагаючись переконати себе, що це їй тільки здається, Даша заплющила очі, полічила до десяти й знову розплющила їх. Вона подивилася на ліс, повітря, як і раніше, було щільним і ворушилося.

«Цього не може бути!» — подумала дівчина й зупинилася в нерішучості.

Їй нестерпно захотілося дізнатися, що це за дивна повітряна стіна оточує ліс, і водночас було страшно підійти ближче. Нарешті наважившись, Даша обережно пішла вперед до дерев. Що ближче вона підходила, то щільнішим здавалося повітря й страшніше ставало дівчині. Підійшовши впритул до дерев, вона зупинилася, не знаючи, що робити: спробувати пройти далі чи, навпаки, якомога швидше повернутися в намет.

«Потрібно покликати Микиту й разом дослідити дивне повітря», — подумала Даша й сама здивувалася, чому їй раніше не спало це на думку. Вона вже хотіла піти за парубком, коли раптом відчула на собі пильний погляд.

Дівчина різко озирнулася. Вона майже не сумнівалася, що на неї дивиться той, хто не зводив очей у літаку, але Даша нікого не побачила. Може, тому, що місяць зник за хмарою, а може, на неї ніхто й не дивився. Дівчина спробувала заспокоїтися й знову подивилася на дерева. Щільне повітря зникло, перед очима був звичайний ліс.

«Схоже, я божеволію, — з жахом подумала вона. — Подорож у минуле щось зробила зі мною».

Дівчина ще раз пильно подивилася в темряву й не побачила нікого, хто міг би дивитися на неї, але відчуття, що за нею спостерігають, не зникло, та й спогад про ворухливе повітря не давав спокою. І раптом Даша згадала, що одного разу вже бачила, як ворушиться щільне повітря. Це було в Печері Вогню, коли примари перекрили їм вихід.

«Імовірно, що підсвідомо я розбудила ці спогади, — подумала Даша, — от і здалося, що біля лісу ворушиться повітря».

Щоб остаточно переконатися в цьому, дівчина підняла, із землі невеликий камінець і кинула перед собою. Він спокійно пролетів крізь іще недавно щільне повітря й ударився об дерево. Тоді Даша наважилася на останній експеримент. Вона згадала, як через примар у печері повітря ставало холодними. Якщо й тут була подібна аномалія, то вона неодмінно відчує холод. Щоб хоч трішки вгамувати страх, дівчина заплющила очі й приготувалася увійти в ліс.