Розділ 1. День напередодні подорожі

— Подобаюся? — Нессі неспішно покрутився перед Дашею. — Тобі не здається, що краватка-метелик дещо завелика?

Дівчина ледве стримувала сміх. Уже два тижні комп’ютер обіцяв сюрприз, і от тепер він стояв перед нею в білій сорочці й новому костюмі-трійці, прикрашеному краваткою-метеликом. Більш безглуздий вигляд він мав тільки в печері в Дикого, коли постав перед ним із шістьма руками й мускулистим, покритим збруєю тілом.

— То як, подобаюся чи ні? — знову запитав Нессі. — Не занадто парадно для доповіді?

Даша не знала, що відповісти. Нессі мав просто жахливий вигляд. Це якась нісенітниця. Домашні комп’ютери не носять костюми! Але сказати про це дівчина не могла, Нессі був занадто вразливий, та й почуття провини все ще не давало їй спокою. Ні вона, ні тим паче комп’ютер так і не змогли забути, як Даша викинула його в річку. Відтоді дівчина весь час боялася скривдити друга.

Після повернення з минулого Нессі знайшов Настасію — дівчину-комп’ютер, у яку закохався ще в магазині, де жив перед тим, як потрапити до Даші. І тепер він увесь вільний час проводив із Настасією. Але якщо спочатку це був тільки вільний час, то потім Нессі почав пропадати й у час, відведений на домашню роботу. Даша спробувала натякнути, що не для цього його купувала, але Нессі відразу поспішив образитися й нагадати дівчині, як жорстоко вона розправилася з ним біля річки. Вислухавши докори, Даша вирішила більше не лаяти комп’ютер за відсутність і почала сама прибирати квартиру й готувати вечерю. Вона сподівалася, що згодом Нессі знову візьметься за роботу, натомість одного ранку прокинулася й зрозуміла, що вже більше доби не бачила комп’ютер. Злякавшись, що з ним щось трапилося, дівчина кинулася телефонувати господарям Настасії й з’ясувала, що Нессі все ще там. Комп’ютер дуже розсердився на Дашу за дзвінок і досить грубо сказав, що потрібно не телефонувати до господарів його дівчини, а чекати на його повернення. Він незабаром повернеться, проте це «незабаром» настало тільки за тиждень, і коли Нессі нарешті повернувся, Даша вже кипіла від люті.

— Нікуди більше не підеш! — відразу закричала на нього дівчина.

— От і добре, — відповів Нессі і, грюкнувши дверима, пішов ще на тиждень.

Коли комп’ютер повернувся знову, Даша вже не кричала на нього, а навпаки — спробувала помиритися.

— Із задоволенням, — відповів Нессі й додав: — Я навіть спробую забути, хоч це й дуже важко, як ти викинула мене в гірську річку.

Після цього вони більше не сварилися. Даша намагалася не звертати уваги, о котрій годині вертається Нессі, а комп’ютер намагався не йти, поки не приготує вечерю й не прибере.

І от тепер, дивлячись на неймовірний зовнішній вигляд друга, Даша намагалася придумати, як сказати Нессі, що в костюмі йти не можна, і при цьому не скривдити його. Нарешті вона наважилася:

— Мені дуже сумно. Може, ти не підеш сьогодні в комп’ютерний клуб, а залишишся зі мною? Розповіси мені щось новеньке про Лохнеське чудовисько, а Ігор потім покаже нам запис свого виступу.

Проте Нессі похитав головою.

— Я теж виступаю з доповіддю.

— Ти теж? — здивувалася Даша. — А на яку тему?

— «Динозаври в нашому світі», — гордо відповів комп’ютер.

— Але яке відношення це має до подорожі в минуле? Адже, наскільки я розумію, конференція в комп’ютерному клубі присвячена саме цій тематиці.

Нессі зі здивуванням подивився на дівчину.

— І що ж тобі не подобається? — запитав він.

— Я не розумію, як твоя тема пов’язана з темою конференції. От в Ігоря доповідь називається: «Помилки людського бачення минулого Землі». Отут ніхто не засумнівається в її відповідності темі. А твоя?

— Моя тим паче. Я збираюся довести існування динозаврів і сьогодні взагалі, і Лохнеського чудовиська зокрема, саме опираючись на нашу подорож. Якщо ти пам’ятаєш, Микита бився з тиранозавром, коли, на думку більшості людських учених, динозаври вже давно вимерли. То як, блискучий аргумент?

Даша зітхнула. Тепер її лякав не лише зовнішній вигляд Нессі, а й його доповідь.

«З такою доповіддю він напевно провалиться», — з тугою подумала дівчина.

— Нессі, послухай, — обережно заговорила Даша. — Може, тобі все ж не йти? Чи піти без костюма?

— Тобі не подобається, — усмішка зникла з сяйливого до цього обличчя комп’ютера.

— Ні, що ти, — Даші стало шкода друга. — Я лише боюся, що Микита відмовиться везти тебе в такому вигляді, ти ж знаєш, який він консервативний, тож комп’ютер у костюмі напевно здасться йому безглуздим.

— Якщо річ у цьому, то можеш не хвилюватися, — знову щасливо усміхнувся Нессі. — Це Микита оплатив обидва костюми.

— Микита? — вражено перепитала Даша й відчула непереборне бажання задушити парубка, вона вже хотіла зателефонувати йому і сказати все, що думає про його вчинок, коли звернула увагу на другу частину сказаного Нессі. — Постривай, про які це обидва костюми ти говориш? Їх що, в тебе два?

Нессі похитав головою.

— На жаль, тільки один, хоча костюм на зміну мені б не завадив. Треба буде обговорити це з Микитою. Але повернемося до твого питання. Другий призначений для Ігоря.