Розділ 15. Ім’я

Тьма охопила гори так несподівано, що Даша навіть не встигла зрозуміти, як це трапилося. Добре ще, що хтось розпалив багаття. У світлі вогню дівчина побачила чоловіка, що сидів на землі. Він курив трубку, яка випускала дурманний запах трав. Димок від трубки піднімався, закручуючись на вітрі, і зливався з димом багаття.

— Я хочу, щоб ти станцювала для мене, Дашо.

Дівчина встала із землі й нетвердою ходою підійшла до багаття.

— Дашо, танцюй! — наказав незнайомець.

Дівчині чомусь і на думку не спало пручатися. її тільки збентежив одяг, у якому вона прийшла сюди: джинси, футболка й джинсова куртка. Цей одяг зовсім не пасував для танців біля багаття. Даша хотіла сказати про це незнайомцеві, але раптом помітила, що була одягнена вже зовсім інакше. На ній була коротка спідниця, сплетена з трав і квітів, і такий же топ, що закінчувалася трохи нижче грудей. Даша мимоволі доторкнулася до голови, й її руки відчули квіти, вплетені в волосся. Дівчина не пам’ятала, коли переодяглася в це дивне вбрання, й розгублено зупинилася.

— Дашо, танцюй! — знову наказав незнайомець.

Останні слова чоловік сказав, злегка підвищивши голос, і дівчина зрозуміла, що баритися більше не можна. Вона підійшла до багаття й почала танцювати. Це був дивний танок. Даша зовсім не думала про те, що робить, її тіло рухалося, немов само собою. Дівчина то звивалася над багаттям, то припадала до землі. Даші не потрібна була музика, щоб танцювати, вона відчувала себе неймовірно легко й вільно, єдине, чого вона хотіла, — це щоб танок не закінчувався ніколи.

Чоловік невідривно дивився на неї, і що сильніше танець захоплював Дашу, то більш пильним ставав погляд незнайомця. Він припинив діставати трубку з рота, й дим пішов із неї суцільним сірим туманом, розлітаючись колами лише високо над ним.

Танцюючи, Даша вкотре відкинулася над багаттям, і на мить їй здалося, що дим із трубки склався в її ім’я. Але це не здивувало дівчину, її більше нічого не могло здивувати.

Щойно з диму утворилося слово «Даша», чоловік перестав курити.

— Все, Дашо, настав час! Поспішай! — владним голосом промовив незнайомець.

***

Дівчина більше не танцювала, вона сиділа на траві біля печери мавпочоловічків і плела вінки. Подув вітер, і Даша відчула, як її волосся заплуталося у вінку. Дівчина здригнулася, вона зовсім не пам’ятала, як сплела собі вінок, і доторкнулася до нього. Він був не з квітів, як у мареві, а з великих листків, і це дещо заспокоїло мандрівницю. Тоді Даша подивилася на свій одяг: на ній знову були джинси, футболка та джинсова куртка. Остаточно заспокоївшись, дівчина вирішила, що свіже повітря заколисало її, й вона сама не помітила, як заснула.

— З тобою все гаразд? — несміливо запитала дівчинка, з якою Даша зустрілася біля річки. — Раптом ти на мить заплющила очі й похитнулася. Я подумала, що тобі погано.

— У мене стемніло в очах, — збрехала дівчина.

Вона задумалась, як можна заснути й побачити сон усього за мить? Але розібратися в цьому дівчина вже не встигла, вона почула голос. Даша напевно знала, кому він належав — це був голос чоловіка зі сну.

— Дашо, мені набридло чекати! Настав час, Дашо!

— І справді, настав час, — пролепетала дівчина й побігла туди, куди кликав її владний голос.

***

Голос привів Дашу до однієї з печер неподалік від гірської річки. Що ближче вона підходила до неї, то сильніше дівчину охоплювало нетерпіння, її, немов магнітом, тягло до невідомого власника владного голосу. Яким же гарним їй здався цей тембр і яким неймовірно прекрасним вона уявляла його власника.

Уява вже давно намалювала їй високого чоловіка років тридцяти, з темним, майже чорним волоссям і темно-карими глибокими очима. Вона уявляла Його погляд, він заворожував її і вабив до себе.

Підійшовши до печери, дівчина зупинилася.

— Заходь! — почула вона голос із середини.

Дівчина зробила крок і зупинилася.

«Що я роблю? Навіщо я йду туди?» — на мить розум переміг владу голосу.

— Дашо, ти йдеш, тому що я прагну зустрітися з тобою, — немов прочитавши думки дівчини, відповів незнайомець.

Дівчина розгублено усміхнулась. Як же вона сама не зрозуміла, що потрібно йти, якщо Він велів їй зробити це. Не вагаючись більше, Даша ввійшла.

У центрі печери горів вогонь, з якого виходив дурманний запах трав. За багаттям на землі сидів чоловік. Даша відразу впізнала його — це був той, для кого вона танцювала біля вогню в мареві, й той, кого намалювала їй уява, коли вона йшла сюди. Дівчина подумала, що бачила Його й раніше, але де й коли — так і не змогла згадати, та це було й неважливо.

— Підійди до мене, Дашо, — чоловік заговорив, так і не вставши з землі.

Дівчина зробила кілька невпевнених кроків до Нього, але від сильного запаху трав відчула запаморочення й, похитнувшись, сперлася на стіну.

— Незабаром ти звикнеш до трав, Дашо, — цього разу чоловік підвівся назустріч до дівчини.

Ледве Він піднявся, як у повітрі з’явився Нессі.

— Не підходь! Уб’ю! — люто вигукнув комп’ютер, направляючи на чоловіка голографічний кулемет.