Розділ 3

Перше кохання і незручні уроки стосунків

Я вперше закохалася аж у двадцять.
До цього в мене були хлопці, але до інтиму так і не доходило.
Я не могла переступити через себе і власні принципи, тож стосунки зазвичай тривали недовго.
Хлопці знаходили собі інших — і я не ображалася.
Ніхто не вчив нас, як будувати стосунки, і я теж не знала, як має бути.
Закоханість виявилася зовсім не тим, що називають любов’ю.
Мій перший хлопець здавався мені найкращим чоловіком у світі — принаймні на той час.
Я тероризувала його телефонними дзвінками: де ти, з ким, що їв, що робив.
Якщо він не брав трубку — влаштовувала сцени ревнощів.
Звісно, він не витримав такої «уваги» і благополучно втік.
І тоді я зрозуміла, що закоханість і любов — не одне й те саме.
Закоханість — це ілюзія, бажання володіти, страх втратити.
Любов — це терпіння, розуміння, довіра… а я ще про це не знала.
Потім я познайомилася з хлопцем із факультету фізкультури.
Виявилося, що в нього теж не було досвіду нормальних стосунків.
Ми були як дві білі ворони, які навчилися дружити.
Вечорами ходили на стадіон, проводили час разом,  радіючи простим речам.
Я підозрювала, що у нього до мене є почуття, але він їх ретельно приховував.
Я ж намагалася водночас будувати стосунки з іншими хлопцями і відверто не розуміла, чому вони так реагують.
Чому я не мала права спілкуватися з другом, ходити на тренування, бути собою?
Це було смішно і водночас сумно — перші уроки того, що особисті кордони і емоції не завжди узгоджуються з чужими уявленнями про любов.

🌀 Цікавий факт:
Дослідження психологів показують, що перше кохання часто супроводжується інтенсивними емоційними реакціями, ревнощами і страхом втрати. Це природна частина процесу навчання соціальних і емоційних навичок.

Дитячі інстинкти прив’язки ще працюють на повну силу, а розуміння меж і компромісів формується поступово.
У цей час я навчалася не лише любити, а й спостерігати, слухати себе і розуміти, чого насправді хочу, — навіть якщо світ навколо цього не розумів.

ПІДСУМОК 
Моє дитинство, школа, університет і перше кохання — усе це було своєрідною лабораторією.
Я спостерігала, помилялася, вчилася на власних емоціях і на реакціях інших.
Дитячі роки навчили мене спостерігати, помічати абсурд і жити у власному ритмі, не чекаючи схвалення від дорослих.
Університет — показав, що соціум може бути жорстким, а правила — абсурдними, якщо не прислухатися до себе.
Перше кохання і ревнощі — відкрили очі на інстинкти, страхи і потребу контролювати, коли ще не розумієш, що любов — це довіра.

З цього всього я зробила висновки :
Невміння будувати стосунки — це нормально на перших етапах.
Ми не народжуємося експертами у любові чи дружбі.
Часто ми керуємося страхами, ревнощами, бажанням контролювати, бо ще не розуміємо власні емоції і потреби.
Дружба та перші близькі зв’язки — це практика взаєморозуміння.
Мій друг із фізфаку був моїм «дзеркалом» і першим учителем простого людського контакту.
Взаємна підтримка, час разом, прогулянки на стадіоні — це були маленькі кроки до розуміння себе і іншої людини.
Перші кроки до самопізнання — найцінніші.
Усе, що здається помилкою, незручністю чи стресом, — це навчання.
Ми вчимося спостерігати за своїми емоціями, встановлювати межі, прислухатися до себе і розуміти, що щастя не залежить від чужої думки.
Протилежна стать — не загадка, а простір для навчання.
Взаємодія з іншими людьми, особливо з протилежною статтю, дає перший досвід довіри, компромісу, розуміння різниць у мисленні та сприйнятті.
Іноді ми робимо помилки, інколи нас не розуміють, але саме через це формується усвідомлене ставлення до стосунків.
Висновок простий: усі помилки — частина навчання, а всі стосунки — майданчик для пізнання себе і світу.
І саме ці маленькі кроки, спостереження і сумніви роблять нас здатними зрозуміти, що таке любов, дружба і гармонія з собою.