Розділ 2

Університетський котел 

Університет виявився зовсім іншим світом.
Тут панувала атмосфера, де легше було загубитися, ніж бути собою.
Ти не палиш — вважають нижчим класом.
Ти не п’єш — ще нижче.
А дівчата, яким ще не виповнилося вісімнадцяти і  не мали інтимних стосунків, часто ставали об’єктом осуду.
Поварившись у цьому котлі декілька місяців, я навчилася брехати. М’яко кажучи — доводилося пристосовуватися, щоб соціум прийняв мене.
І так, звісно, у компанії з’явилися сигарети, алкоголь, «необхідні» жарти та звички.
Саме так минув мій перший курс.
А потім я захворіла і потрапила в лікарню.
Раптово все, що раніше здавалося важливим — оцінки, статус, правила, які нав’язує компанія — стало неважливим.
Головне було вижити.
Головне — зберегти себе, тіло, розум, душу.
Я не брала академ відпустку.
Екзамени склала влітку «так-сяк», але пройшла на другий курс.
І тоді я вперше почала по-справжньому прислухатися до себе.
До того, що хочеться робити, до того, що приносить радість або спокій.
До кінця третього курсу спілкування з однокурсниками зійшло нанівець.
І мені було байдуже.
Бо я зрозуміла головне: не кількість друзів і не визнання оточення визначають життя.
Головне — гармонія із собою.

🌀 Цікавий факт:
Психологи відзначають, що пережитий стрес, особливо фізичний (хвороба, операція, травма), часто стає точкою, коли людина починає прислухатися до себе. Те, що раніше здавалося важливим, раптово втрачає сенс. І тоді формується нова цінність — внутрішня цілісність і самоповага, які не залежать від соціального тиску.

І хоча зовнішній світ залишався шумним і вимогливим, я навчилася не віддавати йому свій внутрішній голос.
Я навчилася жити власним ритмом і слухати себе — це стало моїм маленьким, але важливим щастям.