Таємниці в лісі

Інспектор Філін підійшов до Крота, який старанно копав землю.

— Вибачте, пане Кроте, — чемно звернувся Філін. — Ви не бачили сьогодні зранку нічого підозрілого в лісі?

Кріт підняв голову й задумливо почухав підборіддя.

— Хм… Я цілий день тут рию. Звідси мені мало що видно.

— Зрозуміло, — кивнув інспектор. — Тоді ви, мабуть, не помітили, що у Лиса вкрали велосипед?

— На жаль, ні. Я нічого не чув і не бачив, — зітхнув Кріт.

Філін зробив короткий запис у блокноті, подякував Кротові за розмову, і вирушив далі — шукати нові підказки.

Наступною, кого він зустрів, була стара пані Мишка. Вона якраз чухала своє вушко.

— Доброго ранку, пані Мишко! — привітався інспектор. — Чи не бачили ви сьогодні чогось дивного?

— Ну… — відповіла вона, кліпаючи очима. — Бачила, як пролетіла пташка. Потім — двоє пухнастих зайченят стрибали до школи. А ще гусінь висіла на листочку. Але ж це нічого особливого, правда?

Філін задумливо почухав підборіддя.

— Можливо ви маєте рацію. Але навіть зайченята, що стрибають, іноді можуть бути підказкою! Дякую за твою допомогу.

Інспектор попрямував далі. Він саме розмірковував, кого б ще розпитати, як побачив пані Сороку — головну пліткарку лісу.

— Пані Сороко, доброго дня! — звернувся інспектор. — Ви не помітили чогось дивного біля пошти сьогодні вранці?

— О так, інспекторе Філін! — щебетала Сорока, трусячи пір’ячком. — Я бачила щось дуже підозріле! Там сновигала якась постать — у капюшоні, з дивним носом!

Очі інспектора заблищали. Нарешті — справжня зачіпка!

— Ви можете її описати? — швидко запитав він.

— Ну… ніс був довгий, а капюшон закривав усе інше, — замислилася Сорока.

— Схоже на справжнього майстра маскування! — вигукнув Філін і швидко все занотував.

Подякувавши Сороці, інспектор вирушив далі. Невдовзі він зустрів пані Білку.

— Доброго ранку, пані Білко! Чи не чули ви про крадіжку велосипеда? Може, бачили щось підозріле?

— Я ховалася вдома від дощу, — відповіла Білка. — Але… я чула легенький дзвінок. Схоже на велосипедний!

Філін записав її слова і вже збирався йти, як Білка схвильовано додала:

— До речі, інспекторе Філіне, добре, що ви зайшли до мене. У мене пропала чайна ложечка.

— Ви впевнені, пані Білко? — перепитав він. — Може, вона кудись упала?
— Ні-ні, — сумно відповіла Білка. — Я вже скрізь шукала.

Філін покинув будинок пані Білки, коли почув шум позаду. Пані Сорока на повному ходу мало не збила його з ніг.

— Інспекторе Філін! Я згадала! — вигукнула вона.

Філін швидко дістав блокнот.

— Я бачила, як злодій щось упустив біля куща! Недалеко від місця, де зник велосипед!

— Чудова робота, пані Сороко! — зрадів Філін. — Ви ще на крок наблизили мене до розгадки!

Сорока гордо розвернулася, змахнула крильцями й полетіла.

Інспектор залишився на самоті, заглиблений у свої записи.

— Хм… — пробурмотів він. — Пані Мишка каже, що нічого не бачила. Але чи це правда? А може, вона просто не хоче втручатися?

Він перегорнув сторінку.

— Пані Сорока бачила підозрілу фігуру. Але чи можна довіряти тому, що каже пліткарка?

Філін продовжив:

— Кріт теж нічого не бачив… А може, він щось приховує? І Білка… вона чула дзвінок. Але чи справді вона була поблизу?

Інспектор похитав головою.

— Ця справа стає дедалі складнішою… Але я не здамся, поки не знайду і велосипед, і срібну чайну ложку, i срібний будильник!