Глава 2

Адріан раптово смикнув її на себе, змушуючи майже впритул зіткнутися поглядами. У його очах відбивалося золото, яке поступово почало набувати дивного, кривавого відтінку по краях.
— Ти хочеш знати, що змушує моє серце битися? — він нахилився ближче та подихом обпалював обличчя. — Кожна твоя зухвала відповідь під час моїх перевірок, кожна помилка в паперах, яку ти робила навмисно, щоб подивитися, як я лютую, і кожен раз, коли я заходив сюди, знаючи, що ти виставиш мене за двері, але все одно повертався.
Елара затамувала подих. Флакон із зіллям вислизнув з її пальців і глухо впав на оксамитову підстилку, не розбившись.
— Це не ненависть, Еларо, — Адріан повільно перевів погляд на годинник, який лежав між ними. — Я дратував тебе, щоб просто бачити вогонь у твоїх очах. 
Годинник на столі видав хрипкий звук, ніби всередині щось намагалося прокрутитися крізь іржу. Золота нитка на їхніх руках завібрувала, і Елара схопилася за цю підказку, як за рятівну соломинку.
— Тоді не зупиняйся, — видихнула вона, відчуваючи, як стіни майстерні починають пливти перед очима від концентрації магії. — Якщо це твоя правда, то дай її годиннику. Зараз!
Вона сама накрила його руку своєю, переплітаючи пальці.
— Тобі не потрібна перша-ліпша дівчина з вулиці, Адріане, — прошепотіла вона, дивлячись, як золото на їхніх зап'ястях починає стрімко, шар за шаром, перетворюватися на густий, пульсуючий пурпур. — Тобі потрібна була та, хто зможе витримати твій холод, не замерзши.
Елара глянула на годинник. Його стрілки тремтіли на місці, не маючи сили зробити наступний крок. Вона зрозуміла, що Адріан прийшов до неї не за ремонтом. Він прийшов, бо його стрічка нарешті вказала на ту, кого він шукав усе життя, саме тоді, коли час вийшов.
— Я не вірю в термін придатності для почуттів, Вальє, —  Елара сильніше стиснула його руку. — Якщо твоєму годиннику потрібна магія кохання, то він її отримає.
Вона не знала, що саме робить. Просто піддалася імпульсу, який вів її руку. Елара переплела свої пальці з його пальцями, притискаючи їхні золоті зап’ястя до холодного металу годинника.
— Ти збожеволіла, Вейн! — Адріан спробував відсторонитися. — Це забере твою силу!
— Мовчи, інспекторе, — прошепотіла вона, заплющуючи очі. — Ти завжди казав, що я маю жахливий характер. Так ось, я занадто вперта, щоб дозволити тобі померти в моїй майстерні.
Вона зосередилася на всьому, що відчувала до нього за ці роки: на роздратуванні, яке виявлялося прихованим захопленням, на виклику в його очах, який змушував її ставати кращою, на тому дивному теплі, що розлилося в грудях, коли він просто вимовив її ім’я.
Елара потягнулася до чоловіка та поцілувала його вуста. Невпевнено, невміло, обережно. Адріан миттю притиснув її до себе, поглиблюючи поцілунок. Золото почало змінюватися. Воно завібрувало, закрутилося вихором і почало стрімко червоніти. Відтінок за відтінком: від ніжного рожевого до глибокого, вишневого кольору істинної пристрасті. Механізм годинника видав чіткий звук. Стрілка смикнулася і впевнено пішла вперед.
Адріан відхилився та полегшено видихнув, хапаючись за груди, і впав на коліна, тягнучи Елару за собою. Сяйво згасло, а вони обоє сиділи на підлозі серед розкиданих інструментів, важко дихаючи. На їхніх руках тепер сяяли ідеально рівні, яскраво-червоні стрічки. Адріан глянув на своє червоне зап'ястя:
— Стрічка червона. Еларо, ти розумієш, що це означає? Ти — моя доля.
Він підняв голову і вперше за всі роки їхнього знайомства усміхнувся  не іронічно, не зверхньо, а щиро, трохи ніяково. Ця усмішка миттєво стерла з його обличчя маску суворого інспектора, залишивши лише чоловіка, який щойно отримав другий шанс на життя.
— Схоже, мій годинник мав рацію, — тихо додав він, не випускаючи її руки. — Весь цей час він чекав, поки я нарешті перестану бути ідіотом і помічу тебе.
Елара відчула, як до щік підступає жар. Вона все ще важко дихала, а серце в грудях калатало так, ніби намагалося наздогнати стрімкий хід полагодженого годинника.
— Знаєш, Вальє, — вона спробувала повернути собі звичний зухвалий тон, але голос зрадницьки тремтів. — Твій годинник  найскладніший механізм, який мені доводилося ремонтувати. Якщо ти ще раз надумаєш помирати через брак емоцій, то я виставлю тобі такий рахунок, що не вистачить усіх твоїх інспекторських премій.
Адріан  подався вперед і притиснувся своїм лобом до її чола.
— Обіцяю, я зроблю так, щоб цей годинник ніколи не ламався. Тим паче, що тепер мені хочеться прожити кожен день так, щоб ця стрічка ніколи не зблідла.
Адріан обережно підняв її руку і доторкнувся губами до червоної стрічки на її зап’ясті. Від цього жесту по тілу дівчини розлилося таке тепло, що жодне зілля пристрасті не змогло б його імітувати.
— З Днем закоханих, Еларо, — чоловік з ніжністю дивився їй в очі.
Адріан допоміг їй піднятися з підлоги, але так і не відпустив її долоні. Годинник на столі продовжував свій рівний, впевнений хід, відраховуючи секунди їхньої першої справжньої ночі разом.

Буду рада, якщо натиснете на сердечко біля книги та підпишетеся на мою сторінку. Запрошую до інших своїх книг!