Глава 1

У День закоханих у майстерні артефакторки Елари відбувалося пожвавлення. Адепти магічної академії купляли любовні зілля, еліксири привороту та інші чарівні штуки, котрі підсилювали магією цієї ночі. До закриття майстерні залишалося десять хвилин й Елара глянула на своє ліве зап’ястя. Магічна стрічка, вживлена в шкіру, здавалася ідеальною, бездоганною та безнадійно сірою. У день закоханих вона стає яскраво-червоною, якщо поруч твоя доля. Проте в Елари вона завжди залишалася сірою, адже колір стабільності, а не самотності, як я полюбляла казати дівчина.
Дзвіночок над дверима різко дзеленькнув, впускаючи всередину порцію морозного повітря. Елара навіть не підвела голови, продовжувала працювати над артефактом.
— Майстерня зачиняється через десять хвилин. Якщо вам потрібен «Напій пристрасті», то ви запізнилися. Остання пляшка щойно поїхала до гуртожитку першокурсників.
— Мені не потрібні дешеві фокуси, Вейн.
Цей голос Елара впізнала б навіть під закляттям глухоти. Глибокий, рівний, з тими самими металевими нотками, від яких у неї ще на третьому курсі смикалося око. У її майстерні стояв Адріан Вальє, старший інспектор магічного нагляду. Здавалося він народився зі статутом у руках і кригою замість серця. Зараз стояв біля порогу, струшуючи сніг з чорного пальта. На його зап’ясті, виднілася така сама сіра стрічка. Дівчина хмикнула. Мабуть, ще не народилася та, хто терпітиме його складний характер.
— Вальє, — Елара відсунула артефакт вбік. — Прийшов оштрафувати мене за перевищення норми рожевого пилку в повітрі? Сьогодні День закоханих, попит шалений, через годину все вивітриться.
Адріан підійшов ближче, і дівчина мимоволі відсунулася. Від нього пахло холодним вітром і чимось терпким, схожим на сандал.
— Мені потрібна твоя допомога.
— Допомога? Тобі? — Елара запитально вигнула брову. — Невже знайшов дівчину, яка витримає твій графік перевірок, але вона не може розгледіти твою стрічку через товщину твого панцира?
Адріан стиснув щелепи. Він витягнув із кишені пакунок, загорнутий у темний оксамит, і обережно поклав його робочий стіл.
— Це сімейна реліквія. Вона зупинилася сьогодні вранці. Кажуть, ти найкращий технік у місті, хоч і маєш жахливий характер.
Елара розгорнула тканину. У ній ховався старовинний кишеньковий годинник з гравіюванням у вигляді зірок. Дівчина відчула дивний свербіж на зап’ясті.
— У мене закінчився робочий день. Гляну завтра, — Еларавідсунула годинник вбік, але Адріан накрив її долоню своєю.
— Будь ласка, Еларо. Це важливо.
Раптом стрічка на зап’ясті, яка не змінювала кольору п’ять років, почала нагріватися. Спочатку вона стала тьмяно-жовтою, потім яскравішою, а за мить крізь щілину між руками пробилося світло. Стрічки на їхніх руках стали золотого кольору. Чисте, сліпуче золото, заливало майстерню, відбиваючись у зіницях Адріана, які розширилися від шоку.
— Що ти туди підмішала, Вейн? — прохрипів чоловік, але руки не відпустив.
— Це не я, я не розумію, — дівчина розгублено дивилася на стрічку. — Стрічки не бувають золотими. Червоними, якщо між людьми кохання, рожевими, якщо закоханість, сірими, якщо серце вільне, але ніяк не золотими.
— Мабуть, це через годинник, але я не розумію, якого біса він поєднав нас, — Адріан провів рукою по своєму русявому волоссі, наче сталася найбільша катастрофа у його житті. — Я повинен розповісти правду про цей годинник. У моєму роду його називають Вироком Одинака. Цей годинник передається від батька до сина. Якщо до певного часу ти не зустрінеш ту, чия магія зрезонує з твоєю, механізм зупиняється, а разом з ним і серце власника.
Елара здригнулася. Глянула на нерухомі стрілки годинника і прикусила губу:
— Тобто ти помираєш?
— Так, годинник зупинився сьогодні вранці й це дає мені час до півночі. Я був у багатьох артефакторів, всі вони лише розводили руками. Ти остання, до кого я прийшов, і, як бачимо, даремно. Мене вже не врятувати.
— От був би ти не такий вередливий, то можливо б і знайшлася дівчина, яка тебе покохала б.
— Я не маю часу на ці дурниці, — чоловік відмахнувся.
— І дарма. Ці дурниці можуть тебе врятувати. Тобі просто потрібно знайти дівчину, яка у тебе закохається. Он, у мене ціла купа любовного зілля. Вийдемо на вулицю і жбурнемо ним у першу дівчину, яка трапиться нам на шляху.
— Це не спрацює. Я теж маю бути закоханий.
— Тоді жбурну у тебе, — Елара схопила зілля, та замахнулася на чоловіка. Він різко схопив її за руку, не дозволяючи цього зробити.
— Ти збожеволіла, Вейн, — процідив Адріан, притягуючи її руку з флаконом ближче до своїх очей. — Штучне кохання не обдурить артефакт.
Його пальці стискали її зап'ястя, і золото між їхніми руками знову спалахнуло, цього разу болісно-яскраво. Елара відчула, як від цього дотику по шкірі пробігли електричні розряди.
— А що ти пропонуєш? Просто стояти й чекати, поки стрілка дійде до дванадцяти? — вона смикнула рукою, але він не відпустив. — Ти прийшов до мене, Вальє! Я не дозволю померти тобі у моїй майстерні. Хто як не ти дратуватиме мене, і цим самим розпалюватиме у грудях вогонь? Згадай хоч щось, що змушує твоє серце битися швидше, окрім написання протоколів.

Це оповідання написане у рамках флешмобу "Стріли Купідона". Додавайте книгу до бібліотеки, щоб не пропустити продовження. Буду рада, якщо натиснете на серденько біля книги та підпишетеся на мою сторінку!