Володимир довго блукав безкінечними просторами іншого виміру. Його серце було сповнене надії та болю водночас. Він шукав Риту, свою кохану дружину, сподіваючись побачити її обличчя, почути її голос, відчути її присутність. Але цей світ був непривітним та незрозумілим. Скрізь була тиша, жодного мешканця.
Кожен крок приносив Володимиру нові випробування. Але Рита залишалася недосяжною. Відчуття втрати та безсилля росло з кожним днем, перетворюючи його мандри на нескінченний марафон розпачу. Він не міг знайти перехід, а тим паче вихід з цього світу.
Володимир почав розуміти, що інший вимір не був створений для живих. Це місце, де його спогади та мрії перепліталися, створюючи ілюзії та химерні образи, але не пропонуючи справжніх відповідей. Володимир намагався знайти хоч якусь вказівку, хоч один знак, що привів би його до Рити, але все марно. Один і той самий пейзаж не випускав його із своїх обійм.
Це було місце, де надії вмирали, а спогади ставали тягарем. Володимир зрозумів, що втратив не лише Риту, а й себе. Його одержимість пошуками зруйнувала все, що було важливим у його житті. Тепер він був приречений залишитися тут, у світі, де час та простір втрачали сенс, де він був лише тінню свого минулого. Він знав, що десь там, у цьому химерному світі, блукає кохання його життя.
Відредаговано: 16.06.2024