Розділ 18

Соня йшла попереду, тримаючи мотузку в руці. Мотузка настільки нагрілася на сонці, що обпікала руки. На щастя Софія була одягнена в легку накидку, все ж у реальному світі не така спека. Обмотавши руку, вона рухалися далі. Тут, під палючим сонцем, кожен крок здавався випробуванням. Тому вони йшли мовчки, бо не хотіли витрачати енергію на розмови, та й думав кожен про своє. Соня згадувала рідний дім, прохолоду в тіньку саду, і спів птахів. Ці спогади допомагали їй долати втому і спеку. Вона подивилася на свого супутника, який, здавалося, теж був заглиблений у свої роздуми. Вони були подорожніми в цьому незнайомому світі, і їхня мета здавалася далекою і невизначеною. Але вони продовжували йти, крок за кроком, бо знали, що зупинка означала б зневіру і поразку.

Краєвид не змінювався близько години. Пісок був скрізь, скільки сягало око. Навіть не було видно будиночку з якого вони вийшли. Тільки дюни і палюче сонце. Відчувалася втома, спрага мучила їх з кожним кроком. Та назад дороги не було. Соня вперто йшла далі, не зупиняючись. Навіть, якби Олег передумав, вона б не повернулася назад, адже тримала у руках ту ниточку, що вела її до батька. Соня згадувала обличчя батька, сповнене турботи і любові, навіть за стільки років його відсутності, і це надавало їй сил. Вона знала, що не може підвести його, навіть якщо шлях здавався нескінченним і небезпечним. Їхня подорож була важкою, але вона вірила, що кінець вартий усіх зусиль. Сонце нещадно пекло, але Соня й Олег продовжували йти вперед, незважаючи на всі труднощі. Вони були сповнені рішучості і надії, що скоро зможуть побачити кінцеву мету своєї подорожі.

Раптом мотузка обірвалась. Соня не зрозуміла, чи то вона так смикнула, що вирвала її, чи  мотузка вже була обрізана. Тримаючи кінець сріблястої нитки  у руці, Соня не могла збагнути, що зараз відчуває. Відчай, розчарування, роздратування - все це вирувало у неї в голові. Її серце шалено билося, ніби намагаючись вибитися з грудей. Вона стояла розгублена не знаючи, що робити далі. Навколо пустеля. Навіть не було видно споруду з якої вони вийшли.

- І що далі? - Олег і сам не очікував, що так раптово обірветься їх єдиний зв'язок з батьком Софії.

Соня не відповіла.

- Можливо нитка випадково порвалася і потрібно пошукати у піску?

- Можливо, - у Соні знов з'явилося відчуття того, що не все втрачено, - давай спробуємо пошукати. Коли я тримала мотузка в руках то відчувала, що вона, наче, до чогось прив'язана.

Вони удвох почали шукати інший кінець сріблястої нитки. Пісок обпікав руки але це не зупиняло Софію. Вона вперто занурювала руки, пересипаючи його у долонях. 

- Щось є, бо ще трохи і я більше не витримаю? - Олег з останніх сил шукав мотузку.

- Нічого, а в тебе? - з надією спитала Соня.

- Також. - Олег вже хотів зупинитися, - Зачекай я щось відчуваю. І це не нитка. Щось металеве.

- Зараз допоможу.

Соня присунулася ближче до Олега і почала разом із ним розгрібати пісок. Вона також щось відчула. Це надало їй впевненості, що не даремно нитка обірвалася саме тут. Отже її батько сховав перехід кудись на інший "рівень". Це немов би гра у якій головний герой має пройти випробування, щоб перейти далі. Тільки от зберегти все, і на випадок невдачі, розпочати заново, неможна. Соня раптом зупинилася. Глянула на годинник.

- Сподіваюся там є вода, - продовжуючи, промовив Олег, - щось сталося? 

- У нас залишилося шість годин. 

- Не хвилюйся ми впораємося і повернемося вчасно. 

- Сподіваюся. Не хотілося б тут застрягнути на все життя. Чекай я відчуваю якесь кільце. Це певно для того, щоб відкрити люк.

- Давай я спробую.

Олег міцно схопив кільце і почав відкривати вхід під землю. Пісок почав сипатися донизу. Доклавши зусиль йому вдалося майже повністю відкрити кришку люка. 

- Що там внизу? - спитав він.

- Якісь сходи, більше нічого не видно. Давай я допоможу, - Соня почала штовхати разом з Олегом. Відчулася прохолода. 

- Давай спускатися до низу, бо тут вже не можливо знаходитися.

Олег почав спускатися перший, щоб перевірити чи немає там небезпеки. Соня пішла слідом. Вона навіть не знала, що тут приготував для неї батько. Та відчуття їй підказувало, що не потрібно очікувати якоїсь небезпеки. Чи може вона помилятись?