Розділ 16

Соня ледве відкрила купол. Вона відчувала слабкість у тілі. Воно не слухалося її. Соня підозрювала, що подорож у інший вимір - це не одне й те саме, що проїхатися у інше місто. Цей стан відволікав її увагу. Вона ніяк не могла зосередитись. Нарешті вибралась з крісла. Кімната була повністю порожня. Вона глянула на годинник. 

- Отже зараз дев'ята години ранку. Я маю вісім годин, - сама до себе промовила Соня, - з чого почати? 

Вона оглянула кутки кімнати - нічого. Ні столів, ні стелажу, тільки двері попереду і, звичайно, крісло. В голові Соні промайнула одна думка, що буде складно, але відступати нікуди. Треба продовжувати. Тим паче пів справи зроблено. Потрапити в інший вимір не так вже й легко. Софії знадобилося десять років. Тепер залишилося знайти батька і повернутися. Якщо вірити Олегові, через вісім годин вона повернеться додому, і не одна. 

Соня вже хотіла йти до виходу. Раптом почувся якийсь дивний звук. Вона повернулася до крісла й побачила Олега, який сидів, не ворушачись. Софія підійшла ближче до нього. 

- Що ти тут робиш? - вона була здивована. 

- Вирішив допомогти тобі. Як звідси вийти? 

- Зараз допоможу, - Соня відкрила скляний купол, - як ти? Я гадала, що тільки один може скористатися переходом. 

- Я також так думав, але потім продивився ще раз записи і зрозумів, що твої дані можна зберегти, і вводити нові. Тобто ти повернешся у наш світ на декілька хвилин раніше ніж я. Головне встигнути зробити все вчасно. Дивне самопочуття, ти теж це відчуваєш?

- Втому? Так, наче мене переїхали вантажівкою безліч разів. Сподіваюся ти правий, і ми не застрягли тут назавжди. 

- З чого почнемо? Бачу це наша кімната, тільки повністю порожня. Де всі речі? 

- Гадаю тут вони не знадобляться. Для чогось ж  він створив цей вимір? Потрібно з'ясувати. Можливо так ми зрозуміємо куди нам слід рухатися, - Соня повністю занурилася у власні роздуми, - це був експеримент, який взяв його в полон. 

- Пропоную  вийти назовні. Там може бути більше підказок. 

- Я також хотіла це запропонувати. Щоб даремно не гаяти час. 

Олег направився до виходу, Соня відразу пішла за ним. 

- Готова? - він взявся за ручку і відкрив двері, штовхаючи їх. 

- Відчиняй. 

Вони не знали, що може очікувати на них за тими дверима, але побачене їх вразило. Це була безмежна пустеля з палаючим сонцем. 

- Навіщо батько створив пустелю? 

Це питання зависло у повітрі. Адже побачене ще більше збило з пантелику подорожуючих. Соня зовсім розгубилася. Надія знайти батька майже випарувалася. Відкривши двері, вона сподівалася побачити хоч якийсь натяк на місцезнаходження батька, чи хоча б де вони зараз. Чи знайомі краєвиди. Нічого. Соня закрила очі, не знаючи, що їй робити, де шукати підказки? В якому напрямку рухатися? Підуть не у той бік і все. Навіть виникла думка нікуди не йти. Зачекати вісім годин і все. 

Раптом вона відчула легенький доторк до  руки. Соня не очікувала цього, але й не відняла руку. Їй було приємно відчувати підтримку Олега. В цю мить вона потребувала її. В голові пролунали слова вдячності, що її колега пішов за нею. 

- Гадаю слід обійти цю споруду, - першим заговорив Олег.

- Ти правий. Можливо, ми щось побачимо незвичайне, - Соня посміхнулася, - куди ще більш незвичайне?

- Це точно. У мене виник здогад. Можливо Віктор, якщо не помиляюся, тут нам нічого особливого не залишив, адже ще не знав, що не повернеться. 

Соня прислухалася до його слів, крокуючи слідом, уважно оглядаючи сірий, непримітний, одноповерховий будиночок. Без жодного вікна, лише вхідні металеві двері. Це було дивно і  далеко від звичайного. Соня раптово зупинилася, оскільки помітила блиск на сонці.

- А можливо щось і залишив, - вона підійшла до кутка і почала розгрібати гарячий пісок. Під піском виднілося металеве кільце, до якого була прив'язана срібляста мотузка.

- Дивно, - промовив Олег.

- Певно ця мотузка має кудись нас привести?

- Ходімо швидше, бо стає спекотно.

- Ти очікуєш на зміну краєвиду? - з посмішкою спитала Соня.

- Хоча б на зміну погоди, - витираючи піт з обличчя, промовив Олег.

Соня тримала мотузку в руці, знаючи, що це може врятувати життя її батька. Вона навіть не думала, що з ним могло статися щось погане. Відганяла від себе ці думки. Зрештою, він сам створив цей дивний світ. Соня хвилювалася перед зустріччю з татом якого не бачила з п'яти років. Про якого залишився тільки спогад, чи сон.