Розділ 15

Кабінет Софії був достатньо просторий. Все було на своїх місцях. По кутках два столи з комп'ютерами і різними нотатниками, Олега і відповідно Соні, стелажі, заставлені тубусами з кресленнями, різними книгами, речами, здавалося б нікому не зрозумілими чи не потрібними. І в центрі кімнати знаходилося крісло у скляному куполі до якого під'єднано купа різнокольорових дротів. Те саме, що колись вона знайшла у підвалі, коли шукала батька. Неподалік від незвичайного інвентарю стояв ще один стіл з комп'ютером. Всі ці дроти вели саме до нього. 

Соня уважно слухала Олега, зазираючи в його записник.

- Ось, бачиш? - Олег показува пальцем у свої записи, - як і казав серед переглянутих відео я звернув увагу на те, як Віктор вносить дані в комп'ютер. І співставити з його записами в нотатнику. Дещо таки зрозумів.

- Ці всі відео переглянуті сотні разів, хіба ми могли щось не додивитися? - Соня була здивована, що її колега зміг віднайти щось нове. За всі ці роки плідної роботи все зводилося до одного - поразки. 

-  Формула, над якою ми міркували не один день, виявилася дуже простою. Саме за її допомогою ми знаходимо відстань між нашим світом і тим, який створив твій батько і вписати її у комп'ютер, - Олег показав на формулу, - потім вписати час, коли ми вирушаємо і коли хочемо повернутися. Твій батько вже все вирахував залишилося тільки переписати дані. І звичайно змінити час. Я гадав, що ці розрахунки застосовувалася у період розробки, тому зараз у них не було потреби.

- Але він не повернувся, отже зробив щось не так, - Соня не приховувала свого роздратування.

- У цій формулі не може бути помилки, якщо ти хочеш потрапити саме у той вимір, куди й твій батько прийдеться вводити ці дані. Вся справа у часі. Він не правильно розрахував час повернення.

- Поясни, - Соня не зрозуміла, що саме мав на увазі Олег.

- У нього в зошиті написано з 12:00 до 17:00, тобто за п'ять годин він мав повернутися. Але, щось не врахував. Можливо у тому вимірі години проходять по-іншому. Чи лік часу взагалі відсутній. Я хочу сказати, що можливо треба було написати час прибуття 12:00?

- Ти хочеш сказати, що години тут і там не співпадають, через це він не може повернутися, - нарешті Соня зрозуміла хід думок Олега, - якщо ми хочемо відправитися у інший вимір на п'ять годин то маємо вписати час прибуття не... Котра зараз година? - Вона швидко подивився на наручний годинник, - 13:33, а 8:33? Тобто час відправки і прибуття у наш світ співпадають.

- Саме так. Ось де помилився Віктор.

- Я повернуся в ту саму мить, що й зникну? І ніхто не помітить цього? - Соня була у захваті, - що ж час випробувати винахід. Їй хотілося відразу приступити до випробування. Вона була переконана, що на цей раз все вийде. Хоча, кожного разу так вважала і розчаровувалася, коли дослід провалювався. 

- Що на цей раз відправлятимемо у світ Х? - саме так між собою називали інший вимір.

- Сьогодні ніяких морквинок, чи інших овочів. Я сама спробую.

- Ти впевнена? Це великий ризик. - Олег завжди був проти того, щоб Соня сідала у те крісло без попереднього випробування. Тому і зійшлися на овочах. Зараз він бачив запал у її очах. Надія спалахнула з новою силою. 

- Впевнена. Мій батько не даремно покликав мене десять років тому, йому була потрібна моя допомога... Я повинна це зробити. Сподіваюся ще не запізно. - Це єдине, що зараз турбувало Софію.

Олег почав вводити необхідну інформацію. Він хотів перевірити свої здогадки, в той же час страшенно переживав за свою подругу. Відмовляти її не хотів, адже знав, як довго і важко вона йшла до своєї мети. Всі ці роки був поруч з нею, підтримував, коли вони терпіли поразку, чи радів її успіхам. Звичайно, не обходилося й без сварок, але то все пусте. Хто ж не свариться? 

- Скільки годин тобі вистачить аби знайти його? 

- Гадаю годин вісім вистачить, - Соня накрутила будильник на наручному годиннику, - став у пригоді, - показала Олегові. 

- Готово. Сідай у крісло, - Олег закрив скляний купол і відійшов. 

Соня сіла у крісло, прикріпила дротики до рук, і залишилося натиснути на кнопку, що знаходилася біля правої руки. Вона заплющила очі, ще мить, і натиснула. Руки тремтіли від хвилювання. Вона намагалася дихати глибоко. Дивно але нічого не відчула. Невже все було марно. Вона з розчаруванням відкрила очій й зрозуміла, що щось не так. 

Соня була у тій же кімнаті, але зовсім порожній. Олег кудись зник разом з комп'ютерами і всім іншим приладдям. Залишилася тільки вона під скляним куполом.