Розділ 14

Від думок Соню відволік гуркіт за дверима кабінету. Вона підійшла й хотіла відкрити, але її випередив колега, Олег. У руках він ніс якісь нотатки, журнали, тубуси, певно із своїми кресленнями. Все це розлетілося у різні боки. Він почав те все незграбно збирати.

- Останнім часом у тебе з рук все летить шкереберть, - Соня посміхнулася.

- Останнім часом ти якась пригнічена, - відповів Олег.

- Пригнічена. Бо мене ніяк не покидає думка про сон. Давно він мені не снився і от знов.  Пам'ятаєш я розповідала тобі про нього?

- Про те як батько покинув вас? Пам'ятаю. - Олег не був делікатним у висловлюваннях, - він наснився тобі, бо ми як ніколи близькі до розгадки.

- Від того парубка з добрими манерами не залишилося й сліду. - За стільки років знайомства, Соня звикла до нього. Можна сказати, вони формувалися як особистості разом, здобували певний досвід. - Ще згадала про свій день народження. Вже десять років минуло з того дня.  Пригадую як всі дарували мені подарунки, вітали. До речі вони і зараз зі мною. Годинник, сережки. І звичайно лист. - Соня підійшла до свого стола, відкрила шухляду і дістала листа від Віктора. Відкрила пожовтілий конверт і почала читати.
- "Люба доню, тобі вже вісімнадцять. Як би я хотів привітати тебе особисто. Обійняти свою вже дорослу дівчинку. Я дуже шкодую, що мене немає поруч у такий важливий для тебе день, та й у твоєму житті загалом.  

Якщо ти читаєш цього листа, це означає лише одне я завершив свій винахід. Це та причина через яку мене немає поруч. Але знай я люблю тебе і маму понад усе на світі. 

У конверті ти знайдеш ключ. Він приведе тебе до мене. " - Соня дочитала до кінця.

- Майже. Ще два дні, - зібравши все, що мить тому порозлітвлося по коридору, Олег нарешті зайшов у кабінет. - Ще два дні до твого дня народження. Можливо, ми встигнемо завершити наші досліди. Тим паче є всі шанси.

- Так. На жаль цього року буде не так як завжди. - Соня важко видихнула.

- Мені шкода, що так сталося. Смерть близької людини завжди важко витримати. Особливо втрата мами. Кому як не мені це знати. 

- Це правда. Ми були дуже близькі. 

- Тому нам треба постаратися аби не повторити попередній досвід з пошуків твого батька.  До речі я тут вкотре передивився відеозаписи з комп'ютера Віктора. І дещо таки зрозумів, хвилинку, - Олег почав перебирати записники. 

- З минулої спроби пройшло достатньо часу аби зробити все правильно. Яка це буде спроба? Я збилася з рахунку. Тим паче, ми майже все дослідили. Зробили багато роботи, проаналізували і передивилися всі записи батька. Я бачила, як він стояв у підвалі, ледь не розбив скляний купол, розчарований провалами і невдачами, як я зараз. - Складалося враження, що Олег зовсім не слухав її, займався своєю справою, - залишилося зовсім трішки.

- Так, так. І мені здається я знайшов той пазл якого в нас не вистачало.

Соня скептично сприйняла слова колеги, адже не раз це чула. Хоч надія все ж не згасала, кожного разу йшло щось не так. Невдача за невдачею знесилила їх обох. Соня вже втратила маму і їй було необхідно знайти батька. Тож кожного дня вони робили безліч досліджень, випробувань аби запустити винахід Віктора. Це єдиний шлях аби потрапити  у вимір, який десять років тому створив батько Софії. В якому заблукав сам. 

Як він там? Чи живий і досі? Чи не дарма вона робить стільки зусиль? День за днем, вивчаючи записи, передивляюсись відео, аби хоч трохи наблизитися до батька. 

З тої миті, коли вона пообіцяла собі знайти свого тата, пройшло чимало часу. Та вона стримала слово. Ольга, її мама, була не у захваті від рішення доньки, але підтримала її, бо знала,  що для неї - це важливо. Хоча боялася втратити ще й доньку. Не знаючи всієї небезпеки, Соня могла піти слідом за Віктором і не повернутися. Це лякало Ольгу більше всього. Та вона спостерігала за тим, як дорослішала її донька, що Софія з обережністю занурюється в науку. Хвилювання потроху відступало. Ольга пишалася Софією. Та до успіху в розгадці того таємничого приладу, що створив Віктор, вона не дожила. Та чи вдасться Софії дійти до кінця?

Крок за кроком, Соня йшла до своєї мети. Навчалася в університеті, закінчивши його з відзнакою. Різні конкурси, виставки винаходів, співпраця з відомими науковими діячами. Все це привело її до того, що вона зараз має. Знання, досвід і звичайно можливість, нарешті, запустити батьків винахід. 

Олег в свою чергу не зник з життя Софії, а навпаки допомагав. Платив за оренду того підвалу, бо Соня категорично відмовлялася перевозити кудись винахід батька. Мотивуючи все тим, що вона перевезе його тільки у власний кабінет, аби самостійно  довести все до кінця. Згодом так і сталося. 

Олег все більше й більше спрямовував свої можливості на допомогу Соні. Аж поки зовсім не втратив інтерес до сімейного бізнесу. Думка батька його не турбувала, бо він вже не той хлопець, яким можна керувати. Тож  вони вже вдвох направили свої здібності на вирішення завдання, що випробовує їх вже десять років.