Софія підійшла до дверей чорного кольору. Квартира під номером два. Вона застигла перед дверима, не наважуючись натиснути на дзвінок. Роззирнулася, довкола нікого не було. Набравшись рішучості, подзвонила. За дверима почулася класична мелодія замість стандартного дзвінка. Занадто знайома мелодія, але Соня не могла згадати хто її написав. Все стихло. Вона ще раз подзвонила у двері. Ніхто не відчинив. Вона зняла ключ з ланцюжка. Дивлячись на нього, думала відкривати двері чи ні. Все ж батько відправив його. Чи хотів він, щоб вона відкрила двері? Соня видихнула і обережно вставила ключ в замок. Хотіла покрутити але нічого не вийшло. Вона спробувала ще раз, притримуючись двері. Зусилля були марними. Можливо він злякався? Спочатку відправив листа з адресою і ключем, а потім змінив замок і не відчиняє, аби не пояснювати, чому він був відсутній у житті доньки?
Раптом Соня згадала, що та дівчина на вулиці говорила щось про підвал. Що Віктор, її батько, часто там перебуває.
Соня попрямувала до дверей, що вели у підвал. Вони були під сходами. Непримітні, немов заховані від усіх. Вона торкнулася ручки. Зачинено. Повторити спробу і ключем відкрити їх. Соня знов вставила ключа у замок. Якщо і на цей раз нічого не вийде, вона відразу їде додому. Навіть шукати його не буде. Рука легенько прокрутилася вправо. Почувся звук клацання. Двері піддалися. Соня обережно відкрила їх. У першій кімнаті було темно. Лампа підвішена до стелі світилася в наступній.
Не поспішаючи, Соня увійшла в підвал. Вона рухалася тихо, наче боялася когось злякати. Підійшла до другої кімнати двері були привідкриті. Тиша зводила її з розуму. Невже щось трапилося. Руки почали тремтіти. Софія обережно привідкрила двері. Та у кімнаті нікого не було.
Голосно заграла музика. Соня підстрибнула, пальці почало поколювати від адреналіну. Вона глянула на екран. Телефонуала Дарина.
- Не зараз, - вона вимкнула звук і заховала телефон у кишеню. Їй хотілося розібратися, що тут відбувається і де її батько? А вже потім з кимось розмовляти.
Вона вирішила оглянути все довкола. На перший погляд нічого особливого. У лівому кутку стіл із стрільцем. Комп'ютер, якісь жовті стікери наклеєні збоку на екрані. Стоси книг, ручки, зошити. Все лежало так наче господар відійшов на декілька хвилин. Можливо так і було? Варто трохи зачекати і тато зараз повернеться. Певно з'явилися якісь невідкладні справи.
Трохи далі в кімнаті сотяв ще один комп'ютер. До нього були під'єднані якісь дроти, що вели до якогось прилада. Це був скляний купол, всередині якого було залізне крісло і ще купа дротів. Певно треба кріпити їх до чогось, чи когось.
- Можна увійти?
Софія повернулася й стала, мов її застукали, коли вона робила якусь шкоду.
- Ти злякав мене. Заходь. Тата немає, він певно кудись пішов. Гадаю треба зачекати на нього.
- Я гукав тебе, але ти не відкликалася, хотів зателефонувати. Це якась лабораторія? - здивовано спитав Олег, роздивляючись усе довкола, - я вперше в такому місці.
- Я не чула тебе. Ти певно поспішаєш? Якщо не маєш часу, можеш йти. Я все зрозумію і не ображуся. Тато скоро буде. - Соня посміхнулася. Вона не хотіла занадто привертати увагу до винаходу батька.
- Я ще трохи побуду, якщо ти не заперечуєш. Тут так цікаво, - Олег направився до комп'ютера, - підійди будь-ласка.
Соня підійшла до Олега. Він показав на папірець, що був наклеєний на екран комп'ютера. Вона бачила його раніше але не думала, що там щось важливе. На папірці було написано - передивись відеозапис.
- Це почерк батька. Але де він сам, якщо просить передивитися відео? - Соня була спантеличена.
- Зараз дізнаємося, - Олег натиснув кнопку для запуска комп'ютера.
Загорівся екран. На робочому столі були різні папки, документи. Вони знайшли папку з назвою відео. Соня навела стрілку й натиснула на мишку. У папці було безліч відео.
- Можливо слід передивитися останній запис?
Соня вибрала відео і натиснула на кнопку. На екрані з'явився її батько. Для чого він знімав це відео? Соня тільки мала дізнатися.
Відредаговано: 16.06.2024