Розділ 10

Тільки но Соня поклала слухавку, до неї під'їхав автомобіль чорного кольору. Вона відразу впізнала його. Це був Олег. Він прибув рівно о першій годині дня як і домовлялись. Вийшовши з авто, Олег відразу направився відкривати дверцята для своєї нової подруги. 

- Привіт, - першою привітався Олег, - ти готова? 

- Привіт, певно пунктуальність у тебе в крові, - Соня проігнорувала запитання, адже страшенно нервувала, ще й мама здалася їй занепокоєною. У її голосі відчувалося не звичайне хвилювання, як за доньку у чужому місті, а страх, що може статися щось погане. 

- Це у мене від батька. Він завжди говорить, що потрібно правильно розпоряджатися часом, якщо хочеш усюди встигнути і якомога більше зробити. Ну що їдемо, бо ще передумаєш, - Олег посміхнувся. 

Соня сіла у авто, рюкзак залишила на колінах. Дверцята зачинилися майже безшумно. Олег сів за кермо.  

Соня все ніяк не могла зосередитися. ''Нічого поганого не трапитися. Та й що може відбутися на зустрічі з татом. Я так довго цього чекала й не можу зараз дозволити всяким не потрібним думкам зруйнувати цю мить''. 

- То яка там адреса? Куди їхати? 

Всі думки вмить розлетілися. Соня геть забула повідомити адресу. 

- Вибач, одну хвилинку, - вона полізла в рюкзак за конвертом. Глянула на батьківський почерк, він нітрохи не змінився за весь цей час, - вулиця Академіка Богомольця 10, - цікаво як змінився її батько? Спогадів про нього майжн не лишилося, а про його вигляд тільки один... Коли він стояв біля авто у день свого від'їзду. 

- Я знаю де це. Доїдемо за десять хвилин.

Авто набирало швидкість. За вікном пролітали інші машини, дерева, люди. Соня не звертала уваги на все, що відбувалося довкола. Потрібно було заспокоїтися. Бо чим ближче була зустріч, тим більше вона нервувала. Навіть почало нудити. 

- Можна попити? - ледве промовила Соня. 

- Звичайно. Більше не питай. 

Всім своїм виглядом Олег здавався спокійним, але деякі рухи руками, те як міцно він тримав кермо, аж пальці побіліли, чи міміка лиця видавали його знервований стан. Чому він нервує? Невже переживає через Соню? Ні, вони ще мало знайомі. Чи можливо зірвалася його зустріч? 

- Ти чимось занепокоєний? - Соня наважилася спитати його? 

- Все добре, клієнт не виходить на зв'язок. Але трохи пізніше я завітаю до нього. Гадаю ми домовимося. 

Соня зробила вигляд, що повірила йому, але ця його поведінка була протилежною до вчорашньої. Наче намагався грати своїю роль. Сьогодні він відштовхнув її. 

Автомобіль зупинився біля чотириповерхового будинку. Соня вийшла з машини й почала розглядати будинок. 

- Я не знаю номера квартири, - раптом промовила Соня. 

- Давай запитаємо у сусідів. Гадаю науковця має хтось знати.

З будинку вийшов молодий чоловік, Соня направилася до нього. Але відразу стало зрозуміло, що він не налаштований говорити. Повертаючись, вона помітила як Олег дякував молодій дівчині з каляскою. 

- Друга квартира на першому поверсі, але частіше за все він перебував у підвалі. 

- Дякую, ти мені знов допоміг. 

- Думаю тобі час йти. 

- А ти? Вже їдеш? - не очікувано для себе спитала Соня.

- Я можу залишитися. У мене ще є трохи часу. Тим паче я хочу пересвідчитися, що з тобою все добре. 

- Зачекай трохи, я тобі напишу, бо чесно кажучи, мені буде спокійніше, якщо ти побудеш тут хоч декілька хвилин. - Прохання від Софії було дивне для неї. Просити Олега зачекати, коли він має свої справи. Тим паче не такі вже вони близькі друзі, аби так просто просити про таке. Усвідомивши це, Соня почервоніла. Та зрештою до кого їй ще звернутися з таким проханням?

Олег спостерігав за нею, стоячи біля авто. Соня повернулася до дверей і пішла неквапливо. Перед самими дверима вона видихнула й увійшла в будинок.