Розділ 8

Соня лежала на ліжку й дивилася у стелю. У кімнаті хостелу вона була не одна. Дівчина, її сусідка по кімнаті, щось шукала у своїй сумці, наче навмисно шарпаючи нею по підлозі. Але знайомитися вона не мала наміру. Втома після дороги й посиденьок у кав'ярні звалила її з ніг. Та у Соні була ще одна не завершена справа. Поговорити з мамою. Бо зранку ще не розмовляли. В руках вона тримала телефон, гадаючи, телефонувати чи ні. На годиннику була одинадцята година. "Можливо мама займається своїми справами. Вона обов'язково дочекається мого дзвінка."

Не встигла Софія розблокувати телефон, як раптом він задзвонив. Вона здригнулася від не очікуваного дзвінка. Телефонувала Ольга. 

- Чому ти мені не телефонуєш? - перше, що почула Соня, коли взяла трубку, - я ж хвилююся. Вже одинадцята ранку. Тим паче ми домовлялися.

- Привіт мам, я також рада тебе чути. Не хвилююся, зі мною усе добре. Я саме збиралася тобі зателефонувати. Якраз тримала телефон у руках, мало не викинула його з переляку.

- Ти  зараз де? Бачилчася з батьком? - Трохи заспокоївшись, продовжила розмову Ольга. 

- Я зупинилася у хостелі. З татом вирішила зустрітися трохи пізніше. Ми приїхали у вісім, не хотіла його турбувати так рано. - Соня намагалася говорити тихіше аби не заважати дівчині, котра вже з п'ятнадцять хвилин не могла щось знайти у сумці. 

- Що та шумить? 

Нарешті сусідка взяла рушник і вийшла з кімнати. Соня видихнула з полегшенням. 

- Це моя сусідка. Щось довго не могла знайти у сумці. Вона вийшла тож я можу спокійно з тобою поговорити. 

- То яка у тебе кімната? 

- Не дуже велика, розрахована на двох людей, як ти вже зрозуміла. У мене є зручне ліжко,  столик і полиця над ліжком. І ще спільна шафа. А найцікавіше це прикріплена шторка. Знаєш як у малих діток. Це для особистого простору, як повідомив мені власник, коли я сюди заселялася. Наче вона врятує від постороннього шуму. В цілому доволі зручно, а головне гарний вид з вікна. Повсюди вулиці викладені бруківкою, трохи далі прогулюється закохана пара тримаючись за руки. Все їх вже не видно. - Софія знову сіла на ліжко. А у тебе як проходить день? 

- Я трохи поприбирала у будинку і хочу відпочити, бо завтра на роботу. 

- Я також хочу відпочити. Зателефоную, коли прокинуся. 

- Домовились. Люблю тебе. 

- І я тебе, - Соня поклала слухавку. На душі стало сумно. В цю мить їй хотілося повернутися додому. Там так добре. Вона ще не залишала дім так надовго. 

Її думки обірвала сусідка, яка повернулася з душу. 

- Я вимкну світло? 

- Звичайно, - Соня люб'язно посміхнутися. 

- До речі мене звуть Яна, ми так і не познайомилися, - Яна протянула руку у бік Соні. 

- Софія, - вони потисли руки, - приємно познайомитися.

 
- Навзаєм. Я тут вже другий день якщо хочеш можу тобі показати, що де знаходиться. 

- Було б доречно, бо власник майже нічого не пояснив. 

- Це не власник, просто стажер. Певно його звільнять, бо він і мені нічого не показував, сама все знаходила, - Яна посміхнутися, - все не буду тебе турбувати, ти певно втомлена, а я ніяк не відстану. 

- Нічого, все добре.

Яна виключила настілну лампу і закрила шторку. Щось наспівуючи тихенько.

Соня дістала з рюкзак шорти й футболку в яких полюбляла спати. Швидко переодяглася. Вже за декілька хвилин вона солодко спала. Дорога таки стомила її.

***

У кімнаті гучно пролунала мелодія. Соню підкинуло на ліжку. Вона вхопила телефон, глянула на екран. Це був будильник наведений на дванадцяту дня.

Їй хотілося ще подрімати пару хвилин, але Соня пересилила це бажання й піднялася з ліжка. Її сусідки вже не було у кімнаті. Ліжко застелене, речі акуратно складені. '' Певно кудись пішла. Добре, що ввімкнула будильник, бо проспала до вечора'', - перше, про що подумала Соня. 

- Отже все доведеться шукати самотужки, - вже в голос проговорила Соня. 

Вона переодяглася, взяла рушника, зубну пасту з щіткою і пішла шукати ванну кімнату. Прибрати ліжко вирішила трохи пізніше. 

Вийшовши в коридор, біля рецепції, Соня помітила дівчину й хлопця, певно пара закоханих, що вирішили провести час разом, бо вони трималися за руки. Соня посміхнулася, адже їй ще не доводилося ходити за руку із коханим хлопцем. 

Притиснувши до себе речі, вона направился у протилежний бік, сподіваючись, що саме там знаходиться ванна кімната. Оминувши ще декілька кімнат, опинилася у коридорі з двома дверима по праву і ліву сторони, і кухнею попереду. Соня вирішила заглянути на кухню. Можливо там їй допоможуть. Вона тихо підійшла і заглянула всередину. 

- Заходь, не соромся. Це спільна кухня. 

Соня побачила знайоме обличчя. Це була її сусідка по кімнаті, вона щось готувала. Пахло смачним. Соня відчула голод. Їй також не завадило б поїсти. Але спершу вона вирішила почистити зуби й прийняти душ.