Розділ 7

Софія вийшла з автобуса й відійшла трохи далі, щоб не заважати людям забирати свій багаж. Пасажири виходили з автобуса й розходилися хто куди. На когось вже чекали, хтось забравши свої речі, відразу направлявся до таксі, котрі з широкими посмішками виловлювали потенційних пасажирів. По гучномовцю приємний голос дівчини повідомив, що прибув автобус '' Київ - Львів''.

Соня й не помітила куди дівся Олег. Вона хотіла подякувати йому, що не давав сумувати у дорозі. Їй нічого не залишалося як підійти до таксі й попросити відвести її до найблищого хостела. Відразу направлятися до будинку батька не хотілося. Вона вирішила підготуватися до такої очікуваної зустрічі.

- Далеко зібралася?

Почувся знайомий голос.

- Я гадала ти вже пішов, - Соня була здивована, бачачи Олега.

- Знаєш, я вирішив пригостити тебе запашною львівською кавою. Такої ти ніде не куштувала. Це недалеко звідси. Пам'ять хвилин на таксі.

- Краще пройдемося, якщо кав'ярня не далеко, а то 12 годин сидячи. Треба розім'яти ноги.

- Тут я з тобою погоджуся. Давай допоможу, - Олег потягнувся по рюкзак Соні.

- Дякую, та він не важкий, - Соня закинула рюкзак на плечі й вони пішли.

Дорогою Олег розповідав їй історію старого Львова. Показував пам'ятки архітектури. Складалося враження, що вони знаходяться у Європі. Вишукані фасади будинків вистроєних у ряд. Місто зачаровувало. Соня милувалася будинками, яким певно більше ста років. Вдалині виднілася висока споруда. 

- Львів є культурною столицею України. Зараз ми направляємося на площу Ринок. Якщо ти помітила, тут всі вулички викладені бруківкою. 

- Що там попереду? - З цікавістю спитала Соня.

- Це '' львівський Біг-Бен''. Ратуша. Саме туди ми йдемо. Там є затишна кав'ярня. Я часто там буваю. Ти ще стільки всього не бачила. Гадаю зможу тебе здивувати не раз. 

- Ти вирішив влаштувати мені екскурсію? -  подивом спитала Соня.

- Якщо ти не проти, звичайно, - Олег посміхнувся, - пригадую, що ми домовлялися.

- Якщо чесна, то впершу чергу я хочу зустрітися з батьком, - Соня нагадала своєму співрозмовникові навіщо вона тут, - але потім можна буде прогуляться місто, до речі ти надовго приїхав? - Вона спробувала не образити Олега. Хоча знала напевне, що навряд чи вони зустрінуться.

- Я тут на декілька днів. Але плани можуть змінитися, все залежить від того наскільки вдалими виявляться переговори. Ми прийшли. 

Вони зупинилися біля кав'ярні. Дійсно, це було не звичайне місце. Пару столиків стояли при вході, на них виднілися квіти у вазах, на стільцях акуратно складені пледи, аби гості закладу не мерзли. Чулися тихі нотки джазу. В середині було тепло і пахло кавою, хотілося чим швидше щось замовити. Соня тільки зараз зрозуміла, що голодна, коли відчула ці витончені аромати. 

Олег відразу зайняв місце в кутку, аби їм ніхто не заважав. Тм'яне світло придавало романтичної атмосфери. До них підійшла офіціантка з приємною зовнішністю. 

- Я можу прийняти замовлення, чи підійти пізніше? - Вона спитала з посмішкою. 

- Нам будь-ласка дві кави і... Ти хочеш щось їсти, - з цим питанням Олег звернувся до Соні. 

- Можливо якийсь салат. 

- І два салати з морепродуктами.

- Вам каву подавати відразу? 

- Потім. 

Офіціантка все записала у свій невеликий блокнот і пішла по замовлення. 

- То ти вже знаєш де зупинишся? 

Питання Олега привело Соню до тями. Їй дійсно немає де переночувати. Вона планувала знайти хостел. Але так і не знайшла. 

- Чи відразу до батька? 

- Ні, я не можу ось так наче приїхати до нього, мені треба налаштуватися на спілкування з ним. Зараз щось пошукаю в інтернеті. 

-  Якщо хочеш я відвезу тебе у готель, де сам зупинився. Ти не подумай нічого поганого, це готель мого батька. Пам'ятаєш я говорив, що приїхав у справах, я знову маю провести переговори щодо чергового проекту, який припав батькові до душі. Причому давно. Він ніяк не міг переконати власника підписати угоду. Думає, що у мене вийде. 

- Дякую, але мушу відмовити, це було б занадто нахабно з мого боку скористатися твоєю пропозицією, - Соні було ніяково перед Олегом. Вона бачила щирість його намірів. 

- Тоді можемо пошукати хостел. - Олег помітив у дівчині, що сиділа напроти нього, не тільки тихий, лагідний характер, а й норов. Це йому неабияк сподобалося.

Поки шукали, де б могла зупинитися Соня, їм принесли замовлення. Вони поснідали смачним салатом. Випили каву. Й Олег не помилився, такої кави Соня ще не куштувала. Він розрахувався і вже вдвох відправилися до виходу. 

- Зараз я викличу таксі, - Олег відійшов убік розмовляючи по телефону. Не пройшло й декількох хвилин, коли він повернувся, - за п'ять хвилин під'їде авто. Спочатку відвеземо тебе.

Під'їхало авто сірого кольору відомої фірми перевізника. На даху світився прямокутник з номером телефону. Соня сіла на заднє сидіння. Олег сів попереду. Таксі рушило з місця.