Розділ 3

Рюкзак з речами, які зібрала у подорож, чекав на неї біля виходу. Соня хвилювалася перед від'їздом, але намагалася не показувати цього, щоб мама не хвилювалася ще більше. У руках вона тримала конверт з адресою батька, і вже точно була впевнена, що їде. Діставши ключа, який був у неї в кишені, Соня повісила його на ланцюжок аби не загубити. 

- Обіцяй, що будеш телефонувати кожного дня, - голос Ольги тремтів, вона вперше відпускала доньку так далеко, ще й саму. 

- Зі мною все буде добре, - Софія посміхнутлася, щоб заспокоїти маму, -  я обіцяю, що телефонуватиму і якщо щось піде не так відразу приїду додому. 

Таксі під'їхало до будинку. Ольга міцно обійняла Софію. Якби могла то не відпустила б її, але у ту ж мить зрозуміла, що донька вже доросла й зможе про себе подбати. 

- Я догляну за твоєю мамою, можеш не хвилюватися, - Дарина обійняла подругу. 

- Я знаю, - Соня обійняла її у відповідь. 

Софія закинула рюкзак на плече й пішла до автомобіля. Тепер вже вона залишала свій будинок, як колись її батько. 

Автомобіль у якому їхала Софія, все більше віддалявся від будинку, аж поки й зовсім не зник. Ольга відчувала невимовну тугу за своєю донькою.  Їй важко було вітпускати Соню, адже вона не до подружки переночувати йде. А буде так далеко від дому, одна. Як вона погодилася на доньчині вмовляння? Тому й не помітила, що в слід за донькою рушило ще одне авто.

Стоячи на ганку, Ольга зрозуміла, що зараз зайде у пустий дім, де зовсім тихо, заварить улюблену каву і до кінця дня займатиметься хатніми справами, аби хоч трохи відволіктися від думок, які лізуть у голову. 

Таксі вже під'їжджало до автовокзалу, але Софія цього не помітила. Їй було важко залишати маму одну, хоч Дарина обіцяля її навідувати. Вона була занурена у свої думки. Соню хвилював лист від батька. Їх зустріч за стільки років. Вона стільки хотіла у нього довідатися, запитання кружляли у голові. Перше, що  хотіла спитати, чому він залишив їх? Тобто вона знала про батьків винахід і його захоплення наукою, але все ж не могла зрозуміти його вчинку. Невже дослідження були важливіші за його сім'ю? Він пропустив такі важливі миті у її житті. Вступ до першого класу. Відмінні оцінки, дні народження, випускний... Загалом усе, що пережила Соня разом з мамою. Без нього. Та вона не ображалася, адже плекала образ турботливого але заклопотаного батька, що робить щось дуже важливе для науки.

Авто зупинилося. Це відволікло, і повернуло до реальності Соню. Розрахувавшись з водієм, вона вийшла з таксі. Опинилася серед потоку людей, що метушливо проносилися повз неї. Одні підбігали до таксі, яке щойно звільнилося, інші навпаки забігали у хол вокзалу. Та все ж були й такі, що не поспішаючи, брали свої речі і йшли у потрібному їм напрямку. 

З рюкзаком на плечах, Софія пішла у бік дверей.  Позаду неї залишився шум автомобілів. 

Хол вокзалу був затісний. Людей тут було не менше ніж ззовні. Більшість з них очікували свого автобуса. У Соні також було трохи часу. Вона вирішила піднятися на другий поверх, де знайшла вільне місце. Дістала з рюкзака листа і ще раз його перечитала. Її настрій помітно покращився, адже саме зараз починається її пригода.