Розділ 2

"Люба доню, тобі вже вісімнадцять. Якби я хотів привітати тебе особисто. Обійняти свою вже дорослу дівчинку. Я дуже шкодую, що мене немає поруч у такий важливий для тебе день, та й у твоєму житті загалом.  

Якщо ти читаєш цей лист, це означає лише одне - я завершив свій винахід. Це та причина через яку мене немає поруч. Але знай я люблю тебе і маму понад усе на світі. 

У конверті ти знайдеш ключ. Він приведе тебе до мене."

Гості вже розійшлися по домівках. Залишилася тільки Дарина. Дівчата домовилися заночувати разом. 

Весь вечір Софія думала про написане батьком. Чи варто йому вірити? Адже він навіть не зателефонував, немає чого казати про приїзд. Хоча вона і не сподівалася, звикла до його відсутності, якщо можна так сказати. Ще й ключ який він залишив. 

Ольга помітила стурбованість доньки. Та не хотіла набридати своїми допитами. Соня завжди ділилася з мамою тим, що її хвилювало, тому вона була впевнена, донька сама їй розповість. 

- Щось трапилося? Ти якась стурбована, - не витримала Дарина, - весь вечір сама не своя. Наче й раділа гостям, але думками була десь далеко.

- Я отримала листа від батька. Наче б то нічого особливого, він інколи пише нам з мамою. Але цей відрізнявся від попередніх. 

- Чим саме? - Обережно спитала Ольга. 

- Спершу я подумала, знову лист від тата, все як завжди. Почала читати. Ось тримай, - вона віддала листа мамі і продовжила говорити, - всередині конвенту було ще дещо, виявилося це ключ. Певно від дверей будинку у якому він мешкає. Це здалося мені дивним, бо він не написав адреси. Але я глянула на конверт. Поле відправника було заповнене. 

Ольга прочитала листа вслух і перевела погляд на конверт. 

- Дійсно є адреса. Це вперше. 

- Якщо він завершив свій винахід, то чому не приїхав особисто? Це був би найкращий подарунок, - припустила Дарина. 

- Можливо він у небезпеці? Не даремно кличе мене до себе. Ще й цей ключ. Він хоче аби я приїхала.

- Це інше місто. За більш як п'ятсот кілометрів від дому. Пригода може виявитися небезпечною. - Ольга була вкрай незадоволена рішенням доньки, - я проти. 

- Розумію, що ти турбуєшся про мене. Але я вже доросла, зможу подбати про себе, бо ти мене навчила, - Софія взяла маму за руку, - і, ящо йому дійсно потрібна допомога. Я собі не пробачу цього. 

Ольга дивилася на свою дорослу доньку, розуміючи, що не вмовить її не їхати. А тільки віддалити від себе не підтримавши рішення. Серцебиття пришвидчилося від хвилювання. 

- Ти постійно повинна бути зі мною на зв'язку. Якщо щось йде не так, де б ти не була повертайся додому. - Сльози скотилися по обличчю Ольги. 

- Добре, домовилися. Тільки не плач, бо я сама починаю, - Соня обійняла маму. 

Решту вечора вони втрьох грали у настільні ігри, сміялися й розважали одна одну. Ользі не хотілося у цей вечір думати про поїздку доньки. Вона насолоджувалася кожною хвилиною перебування разом, хоча й знала, що ця подорож буде корисною для Софії. Вона нарешті побачить батька.