Розділ 1

Почувся стукіт у двері. Софія чекала на особливу гостю - свою кращу подружку. Вони дружили з дитинства. Завжди проводили вільний час разом. Сиділи за однією партою, вчили уроки і, звичайно, куди ж без піжамних вечірок. Чи то переживання, чи радісні миті вони ділили разом.

- Я відчиню. Це певно Дарина.

Софія відкрила двері і побачила з десяток кульок які тримала Даша. 

- Вітаю, це тобі, - Дарина міцно обійняла свою подругу.

- Дякую, мені дуже приємно.

- Ти готова до пригод? 

- Звичайно. Тільки одягнуся. Я швидко, можливо вип'єш чаю? 

-  Дякую, я поки поспілкуюся з Ольгою Михалівною. 

Соня побігла у свою кімнату щоб переодягтися. На вулиці було тепло. У повітрі відчувалася весна, сонечко почало віддавати своє тепло. 

-  На кухні такі аромати, я тільки увійшла й відразу зрозуміла, що ви готуєте щось дуже смачне. 

- Можеш спробувати. Там у холодильнику два салати і запечене м'ясо. 

Дарина взяла тарілку, підійшла до холодильника і почала накидати собі  всього, що їй до вподоби. Тут, у домі подруги вона почуває себе як вдома, так само і Соня у неї. Це вже звична справа.

- Що ви зараз готуєте? - жуючи салат, спитала Даша. 

- Хочу починати готувати торт. 

- А я думаю, чогось у холодильнику не вистачає? - Посміхнулася Даша.

- Я готую його останнім, це буде сюрприз для Соні. 

- Я готова йти. - Соня була вдягнена у джинси і бежевий светрик, на плечах накинутий кардеган коричневого кольору з білими вставками, і білі кросівки. Волосся зав'язане у тугий хвіст. 

- Ти дуже гарна, - промовила Ольга, - все йдіть розважайтесь. 

За дівчатами зачинилися двері. 

Ольга раділа за доньку. Але із сумом усвідомлювала, що вона вже доросла. Зітхнувши, Ольга пішла готуватися до вечора.

- Тож куди направляємося? - спитала Даша, хоча була впевнена, що першим пунктом зупинки буде крамничка з морозивом. 

- Звичайно морозиво, - Соня обожнювала його. Тато завжди купував їй шоколадне. Це один з тих не багатьох спогадів, що залишилися у Софії. 

Вони сиділи на лавочці, їли морозиво і раптом Даша спитала.

- Він цього року приїде, чи як завжди напише листа? 

- Я сподіваюся, що приїде, але щось всередині підказує, щоб я не плекала власних надій. -  Соня була засмучена тим фактом, що кожного року отримує лише листа. Вона сумувала за батьком. З розповідей мами він був чудовою людиною. Якби їй хотілося побачити його, поговорити з ним. 

- Ти знаєш, де він мешкає? 

- Якби знала, вже поїхала б. Листи надходять без зворотньої адреси. Я гадаю він оберігає нас. 

Дарина помітила, що подруга починає засмучуватися від думок про власного батька. Тож вирішила брати ситуацію у власні руки.

- Так подруго, тобі терміново потрібно піднімати настрій. У нас ще є купа часу до вечора, тож пропоную провести його весело. 

- Це те про що я думаю? 

- Парк атракціонів, - в один голос промовили дівчата. 

- Це просто супер, - викрикувала Даша на одному з атракціонів. 

Заплющивши очі, Софія насолоджувалася вітром, що окутував її. В цю мить вона відчувала себе вільною. Немов птах, розпрямила руки. Їй хотілося ось так відірватися від землі, полетіти куди заманеться. 

Атракціон закружляв останнє коло і почав зменшувати швидкість. Коли зупинився Дарина першою розстібнула ланцюжок, який захищав її від падіння й підбігла до Соні. 

- Скільки разів катаюся, а все одно немов уперше. Радію як мале дитя. 

- Це точно, ти не одна у такому захваті. До речі котра година? Вже певно треба йти додому. 

- Зараз гляну. Пів на п'яту. 

- Через півгодини слід бути вдома. Скоро до нас завітають гості.

Тож без вагань подруги направилися додому, зустрічати гостей які от-от мали зібратися. Всю дорогу додому дівчата сміялися і згадували кумедні миті свого дитинства. За вісімнадцять років згадати було про що. Біля будинку Соня зупинилася.

- Ти чого? - стурбовано спитала Даша.

- Можливо тато вже чекає на мене? Знаю, що я вже набридла тобі з цим питанням. Але це турбує мене...

- Знаю. І хвилююся за тебе. Так, ми зараз зайдемо у будинок, якщо він там, ти його обіймеш і ви поговорите. Але якщо він не приїхав, ти не засмутишся, бо сьогодні твій день.

Соня посміхнулася. Вона була вдячна за підтримку. Після розмови з Дашею, їй завжди ставало легше. Тож без вагань вона відкрила двері. Вдома на Софію вже чекала тітка Валя зі своїми двійнятами Сашею і Машею. 

- Привіт імениннице. Ми трохи раніше, малим не терпілося віддати тобі подарунок.