Марі і Крістіан стояли та сперечались за щось
Друзі до них підходять блище і вже було чути про що розмова
Марі - Крістіан ти тупий чи що , твоя білява крутить хвостом перед усіма хлопцями світу це ще та
Крістіан- Марі ти хочеш мене постійно розлучити з Крісті
Що тобі не так
Марі -я це не з пальця висмоктала за цим стежить вся академія, ти дурний або сліпий
Крістіан -Марі я вирішу сам все чому ти лізеш
Марі -чому я вічно вина
зніми рожеві окуляри
Грег - воу , народ тихіше
Луна- давайте не будемо
Крістофер - ахаха, та Марі права , твоя люба крутила дупою біля мене пхп
Крістіан - м дякую що сказав друже
Крістофер - та немає за що любий
Лія- так все досить , час йти , давайте залишимо це все
Луна- нехай вирішить сам , хоче опектись нехай
Крістіан дивився на них кілька секунд, ніби хотів щось сказати… але передумав.
Його погляд ковзнув по Марі — різко, майже боляче.
Крістіан:
— Я запам’ятаю це.
Він розвернувся і пішов, навіть не озирнувшись.
Грег тихо:
— Ну… тепер точно все погано.
Марі фиркнула, але вже без впевненості:
— Сам винен.
Луна подивилась їй прямо в очі:
— Ти переживаєш.
Марі нічого не відповіла.