БУРХЛИВІ ПРИСТРАСТІ

Найчистіша, найщиріша любов у зовнішніх своїх проявах, як не дивно, досить комічна, і причиною тому, вочевидь, глибока іронія, вкладена природою у всі людські вчинки.

Е.Т.А.Гофман

— Френсісе! Ти надаєш цим газетам занадто великого значення, — говорила мені Аврора дитячим голосом, відкинувшись на спинку візка і уважно дивлячись на мене. — Газети — це для простого люду, який нічого не вирішує. Гаспар та інші знають справжній стан справ, і навіть якщо ти напишеш, що ми відбили напад кількох тисяч найманців, вони знатимуть правду.

— Це так, але у мене далекосяжніші плани. Люди — раби того, що вони бачать. Чутки й недостовірна інформація похитнуть і тих, хто знає істину. Навіть обізнані люди подумають злякано: "А раптом я знаю не все?". І я хочу замінити управлінців, адміністрацію міст і бачити там відданих вам людей. Мери ж обираються простим народом? А якщо вдасться поставити в меріях своїх людей, то потім і народ можна підняти. Це коштуватиме не надто дорого.

— Тільки не наш народ. Вони за сотні років достатньо налякані силою магів. Деякі історії передаються з покоління в покоління, як бабусині рецепти.

— Тоді ми створимо для них мага, схожого на Меріліна, за яким вони підуть.

— І хто ж це буде? — поцікавилася, усміхаючись, Марселетт.

— Та хоч би й Аврора! Рятівниця нації і країни!

— Зухвало, — тільки й сказала Марселетт, підперши підборіддя в задумі.

Її обличчя свідчило про глибоке занурення в думки, немов вона розгадувала таємниці Всесвіту. Віднедавна я став помічати за нею цю звичку — підпирати підборіддя. Знову заговорила Аврора.

— Ми багато говорили з Марселетт стосовно мого дядька, про якого я дозволила тобі розповісти. Дійшли висновку, що, можливо, Маєр не все робив під його поради...

— Передав куті меду, відчувши себе "великим вождем, — вставив я

Аврора здогадалася про сенс сказаного і продовжила:

— Саме тому мені такий важливий цей прийом у моєму замку за місяць. Мені потрібно переговорити з дядьком, щоб усе з’ясувати. Зрозуміти його. Більше часу я тобі й театру дати не можу. Це й так дуже довго. Потрібно швидше.

— Чому не запросити дядька просто зараз на розмову?

— У це розгардіяш та безлад? Цим я відразу покажу йому свою слабкість.

Я з нею згоден. Поспіх — це для звичайних смертних, а не для стратегів. Я згадав слова Марселетт про дипломатію. Хай їм грець, цим капіталістам, готовим загризти слабшого, навіть якщо той родич! Утім, я став краще розуміти цей світ. Ставай сильнішим, і тебе поважатимуть, однак поводься розумно. Маєр он почав чинити беззаконня, і його віддали на поталу. Презирливо відвернулися.

Оце так Аврора! Маленька дівчинка, яка показала таке добре знання людей. Коли вона стала так по-дорослому міркувати? Я й зараз не в усіх течіях розібрався, а ще намагався повчати її. Розповідав, що вона "голова", яка має нас вести, куди дивиться її "всевидюще око". Ну й клоун я! Та ні! Дурниці це все, не її це слова про газету і дядька, а слова і думки Марселетт, озвучені графинею.

Я підвівся з канапи, на яку мене запросили присісти на початку розмови, і, підійшовши до полиці біля стіни, взяв важку книгу. Трохи нахилився і випустив її на рівні коліна. Книга зависла в повітрі. Спираючись на неї коліном закрокував по кімнаті на одній нозі, тримаючи коліно другої ноги на книзі. Книга "йшла" за мною, повсякчас слугуючи опорою моїй зігнутій у коліні нозі. Марселетт і Аврора мовчки дивилися на мене.

— Вам, Авроро, теж доведеться трохи попрацювати зі своєю магією. Як бачите, я ходив зараз без допомоги моєї лівої ноги, — сказав я, розвертаючись і крокуючи назад, — ви зможете так само. Змушуючи нас працювати, ви теж маєте докласти більше зусиль. У вас теж лише місяць попереду. Очі Аврори заблищали.

— Чудово, — висловила вона своє захоплення, — як ти до цього додумався?

— У мене не виходило підняти самого себе, то я вигадав дощечку під сідниці, завдяки якій з часом навчився підніматися і сам, уже без неї. Я трохи тренувався, коли залишався у своїй кімнаті наодинці, і ось вирішив вам зараз показати результати своїх тренувань. Я ж обіцяв вам, що ви будете ходити, якщо зможете впливати на протез. Протез за допомогою вашої магічної енергії підтримуватиме ногу.

— З чого почати тренування?

— З пір'їнки біля плеча.

— Що?

— Не зважайте, ваша ясновельможносте, впевнений, вам під силу і важчі предмети, — не став я поки що заглиблюватися в подробиці.

Ми поговорили ще трохи про те, що хвилювало Аврору, а точніше не її, а Марселетт. Я не вірив, що саме Аврорі належали розумні міркування стосовно найважливіших тем. Це моя руда комендантка вкладала їй потрібні думки в голову. Вона — вихователька молодої графині, а після смерті батька і матері — навіть більше ніж вихователька.

Подивившись на годинник на зап'ясті, я перепросив і, пославшись на необхідність взяти активну участь в обговоренні вистави та всього, що стосується театру, попросив мене відпустити. Дами неохоче погодилися. Особливо Аврора. Вона попросила мене дати їй руку. Я підійшов до її крісла-коляски. Взявши мої пальці у свої долоні, вона зазирнула мені в очі, задерши обличчя вгору. Які у неї блакитні й довірливі очі! Мені не можна їх обманювати! Це як дивитися в очі голодного кошеняти, що чекає на їжу, а не на копняка.

— Френсісе, приходь частіше! Завжди, коли ти приходиш, ти радуєш мене несподіванками, я потім із задоволенням згадую наше спілкування. Не забувай про мене через нагальні справи. Приходь не тільки тоді, коли я тебе кличу!

Я пообіцяв бути частішим гостем і, вийшовши з її кабінету, попрямував до кухні, кивнувши на бігу й усміхнувшись покоївкам у передпокої. Я почуваюся зовсім непогано, ось навіть сходами спустився на кухню майже бігцем. Ноел стала досить поважною пані, але ставлення до мене не змінила. Вона з радістю погодилася надіслати одну з помічниць з обідом на трьох до моєї кімнати до о пів на першу.