СКАЖЕНИЙ ТИЖДЕНЬ П'ЯТНИЦЯ

Зараз професійному шніферу вже замало "ведмежої лапки" і правильно зроблених відмичок. Настає вік електронних замків.

(Знайомий зломщик, що офіційно працював у банку Новобаварського району мого міста)

Прокинувшись вранці, я зрозумів, що нікуди сьогодні не поїду. Судячи з ломоти в суглобах, у мене піднялася температура. Рука тупо нила. Зайшла Марселетт, і я попросив її послати когось до Юзефа щоб забрати частину газет, призначених для розповсюдження в Герції. Згадавши про швейну фабрику графа, поділився ідеєю про уніформу для жителів замку. Запропонував обрати кольори графині, що красувалися на її гербі, і пошити одноманітну форму: золотий, синій і білий. Білого й золотого менше, бо сильно брудняться. Тобто вставити кілька стрічок на плечі чи деінде а все інше синє.

— А я приготувала тобі сюрприз.

— Ти без спідньої білизни і на мене чекає сюрприз-стриптиз?

— Ні. Відремонтували руків'я твого ножа. Ось він! Ти не радий?

— Чесно кажучи, я й забув про нього.

— Невдячна скотиняка! Ось як ти цінуєш мою увагу до тебе!

— Я тобі завжди дуже вдячний.

— Вже не вірю!

— А ковалі зробили сталевий дріт для відмичок?

— Зробили, — сердито фиркнула Марселетт і рішуче пішла до виходу, незважаючи на мої прохання пробачити мені.

Добре хоч ніж жбурнула на ліжко руків'ям уперед. Так, як і всі жінки вона абсолютно непередбачувана у словах, думках і вчинках. Ну, ось за що можна було так на мене сердитися? Через ніж? Але він справді не настільки важливий для мене, особливо зараз. Гаразд, піду до Ноел, поїм і потім відчиню сейф. Може, до лікаря зайду, попрошу якогось аспірину чи що там зазвичай дають при температурі?

Я покрутив у руках злощасний ніж і, підійшовши до свого рюкзака, сунув його туди до двох інших. Звернув увагу на акуратно заштопану дірку на речовому мішку, покрутив його в руках, ось ще одна штопка. Хтось старався. Гарно так заштопав, петелька до петельки. Дуже акуратна і копітка робота. Коли уважно придивитися, побачиш, що петельки кружляють по колу. Нагадують троянду, якщо глянути на неї зверху.

Невже теж Марселетт? Ні. Я згадав. Вона колись дуже давно казала, що це виявила турботу Адель. Поки чергувала біля мого ліжка. Я кинув рюкзачисько в кутку, де він і лежав до цього. Зітхнув. Треба подякувати і за ці заштопані дірочки.

Чорт! Чорт! Чорт! Як же ці жінки дратують своїм ставленням до дрібниць! Але потрібно визнати, хоча ці дрібниці не варті шкаралупи від яйця, проте варті подяки хоча б тому, що на них витрачено час і сили. І, можливо, трохи інших добрих почуттів. Особливо якщо той, хто штопав, не проклинав господаря рюкзака за цю марудну роботу, що вимагає уваги терпіння і гарного зору.

— Та що з ним тут возитися, відріжемо завіси, і двері самі виваляться, — поділився своїми міркуваннями Андре-молодший, стоячи біля сейфа з дротинками для відмичок і плоскогубцями.

Я вже встиг поїсти й відвідати лікаря Армана, тому перебував у досить стерпному настрої.

— Тридцять вісім і два, — сказав лікар, вимірявши температуру, — нічого давати не буду, це хороша температура. Рука не набрякла, зміни кольору шкіри біля рани немає. Якщо завтра-післязавтра почне свербіти, це означатиме, що ти почав одужувати. А така температура навіть корисна й може бути не пов'язана з раною. Ти просто міг застудитися.

— Що там наш постраждалий кулеметник? — з ввічливості поцікавився я в лікаря, хоча мені було майже байдуже.

— А що йому буде? Пішов на поправку.

— Як хоч його звуть, досі не пам'ятаю всіх на ім'я.

— Моджер.

— Жодного разу такого імені не чув. А полонений?

— За кілька днів можна буде допитати. Поки що пристебнули до ліжка кайданками і поставили вартового. Жаклін, люба, видай йому пов'язку на обличчя. Може, він підхопив якийсь вірус.

Дивно влаштована свідомість. Згадуєш про минуле і водночас робиш щось у теперішньому, — подумав я, повертаючись з видінь до Андре-молодшого і розглядаючи його обличчя. Він із подивом витріщився на мене. Між іншим, поки віддавався спогадам, я встиг зігнути сталеві дроти, примірявши їх до отвору замка сейфа. Пов'язка заважала вільно дихати, але розумію нашого лікаря. Потрібно дотримуватися правил, щоб і інші не занедужали. Однак маю надію, що температура не означає хворобу.

— Якщо завіси зрізати, то ми нічого не досягнемо, — відповів я Андре, зосереджуючись на поточному моменті.

"Мені б відчинити цю шафу та піти на свіже повітря, там мені стане легше", — думав я поміж іншим.

— На дверях з боку завіс, усередині, мають бути нерухомі ригелі, що входять у корпус сейфа. Вони не дадуть зняти двері, навіть якщо зрізати завіси. Та й сейф калічити немає потреби, він нам ще знадобиться. Потримай-но краще цю дротинку, з невеликою напругою, поки я пограю по пластинах секрету.

Андре-молодший слухняно взявся за кінець вигнутого дроту, яким я натягнув засув замка. Все ж таки дуже незручно, коли в тебе залишилася фактично одна рука, тоді як друга болить. Але сейф старовинний, отвір для ключа великий, гадаю, не складе труднощів його відчинити.

— Якщо дріт просяде, ніби трохи зрушиться, то скажи мені про це, — намацуючи пластини секрету своєю закарлючкою, попросив я.

— Просів, — доповів Андре за хвилину чи дві.

— Добре, почнемо перебирати пластини від самого початку, по черзі.

— Дротина провернулася! — зрадів Андре.

— Один оберт здолали.

— А скільки всього обертів?

— Думаю, не більше двох. Занадто стара і примітивна скриня.

— Чи не простіше було допитати Модестайна й дізнатися, де ключі?

— Простіше. Але хто тоді про це думав? При ньому ключа не було, а де він його ховав, не запитали, — відповів я, колупаючись у замковій щілині на рівні грудей.

— А як ви знаєте, що потрібно робити?

— Для того щоб знати, що робити, потрібно розуміти принципову будову замка, а потім подумати, як розблокувати його засув. Звичайна інженерна задача. Іноді достатньо висвердлити маленьку дірочку в потрібному місці й не возитися з відмичками.