СКАЖЕНИЙ ТИЖДЕНЬ, ЧЕТВЕР

Серед сліпих і одноокий — король?

Відчував свою руку всю ніч. Особливо під ранок. Вона пульсувала. Погана ознака: це каже про те, що вона набрякла, а набрякла вона від запалення. Ну, хоч плече вже не сильно боліло й вухо наче чуло краще, або я звик. Я підвівся з ліжка, мимоволі застогнавши. Посидів трохи на краю й почовгав до ванної. Там, де закінчувався товстий та волохатий килим, дошки підлоги були холодними.

Умився й подивився на свою фізіономію. Так собі. Кірочка, що засохла на лобі, частково відірвалася, і я розмазав свіжу кров по бровах, поки вмивався. Послинив палець і помазав слиною ранку, що кровоточила. Можна сьогодні не голитися. Вчора ж збрив шерсть перед вечерею в Аврори. Це ж треба, я справжній джентльмен навіть після всіх своїх пригод!

Обережно стиснув лівий кулак і знову розчепірив пальці. Не так воно й боляче, як здається. Вийшов з ванної кімнати і виглянув у сіре ранкове вікно. "За вікном ішов сніг і рота червоноармійців" — згадалася мені оповідка про Штірліца. За вікном справді йшов сніг! Оце так несподіванка! Він, звісно, скоро розтане, але самого піджака мені буде замало. Чортова істеричка! Як вона невдало порізала мій універсальний одяг! У замші я завжди почувався затишно. Вже вдягнув штани й сорочку, коли до мене тихо увійшла Марселетт.

— Як ти?

Я замість відповіді припав до її губ, і вона дозволила влаштувати гру язиків на хвилинку. Коли відірвався, попросив:

— Ти прекрасна, але надворі сніг, куртку б мені, бо в сорочці замерзну і навіть піджак не врятує. Треба щось таке, що прикриє груди а в піджака довгі відлоги й один гудзик. Тим паче почуваюся не зовсім добре, можливо, почалося запалення в руці.

— Від тебе так пахне...

— Немитим мужиком?

— Ні, інакше. Мені подобається, як ти пахнеш.

— Мені теж подобається твій запах. І смак...

— Не починай!

— Та я серйозний як цеглина! Ні тіні грайливості! Ніби стою на партійних зборах перед парторгом Трудової партії Північної Кореї.

— Балабол! Чи хочеш щоб я звернулася до тебе за роз'ясненнями і ти вразив мене своєю ерудицією? Я зараз принесу тобі щось тепліше за піджак. І ось тут я поклала все, що було в кишенях куртки. Жаклін просила передати тобі.

— Як зустрінеш її скажи, що я вдячний. Забудькуватий я став і не перевірив кишені. Чи мені не до того було. Чекаю на тебе на подвір'ї або десь на вулиці, мені треба з старшим Андре словом перекинутися.

— Добре, — відповіла вона від дверей, виходячи з кімнати.

Андре був трохи розгублений. Структурування на підрозділи, придумане та впроваджене Софі, визначило старших у кожній групі людей, і тепер командири цих груп вимагали від нього чітких вказівок. Ох уже ця гостроока Софі! Вона швидко виділила з натовпу новеньких тих, хто мав авторитет. І серед "авторитетів" третина - жінки. Андре виявився не готовим віддавати накази такій кількості авторитетних людей.

Я усміхнувся. Так, трохи лячно, коли розумієш, скільки народу чекає від тебе рішень. Адже за кожним командиром підрозділу було десь двадцять людей, і це лякало керівника замкової варти. Мені теж не варто було влаштовувати плутанину і лізти в розподіл обов'язків: кому і над чим працювати цього дня. Безхатьків виявилося значно більше ніж сто, і вони продовжували прибувати здалеку. Чутки швидко ширяться. Ніби по дроту.

— Пані та панове! — підвищив я голос, і всі принишкли, впізнавши мене. — Зараз вийде пані Марселетт і всім роздасть точні вказівки. Потерпіть, будь ласка, п'ять-десять хвилин. Ви вже їли?

— Другий загін на сніданку. Потім піде третій, — доповів худий чоловік із худим наче лезо сокири носом між запалими очима.

— А хто буде направлений на вивезення цінностей з другого замку?

— От ми й хотіли запитати, — оточили мене близько семи осіб.

І тут я помітив трохи віддалік Алейну. Зроблю вигляд, що є щось важливіше за вимоги бригадирів! Треба ж якось відкараскатися від занадто допитливих.

— О-о, і ви тут! — попрямував я до неї, і переді мною розступилися.

— Я й не очікувала, пане Френсісе, що ви така поважна персона, — озвалася весело Алейна, підходячи ближче.

На ній коротка курточка, облямована знизу й на рукавах чимось волохатим. Хутряним це назвати було не можна. Я видихнув, трохи піднявши голову. Йшла пара з рота — значить, градусів сім. Принаймні так було в мене на батьківщині. Але пара від дихання залежала від вологості й висоти над рівнем моря. Хоча який, до біса, рівень моря в цьому незрозумілому світі? Може, для них така температура — аномальне похолодання? Або вони й сніг бачать раз на десять років? Вчора ж було близько шістнадцяти градусів.

— Ви теж ще не снідали? — поцікавився я в Алейни, щоб не мовчати.

— Ні, артистів годують в останню чергу, але ми не скаржимося, — тут же поспіхом уточнила вона. — Це справедливо, бо спочатку повинні йти ті, хто працює фізично. І до того ж завжди в кінці залишається трохи їжі. Тобто можна попросити добавку. Мені головне, щоб за кіньми був добрий догляд, а нам надали для цього все, що потрібно. Завдяки вашому запрошенню я значно заощаджу на витратах, а може, навіть і зароблю. Адже не залишить же нас молода графиня без винагороди після головної вистави? До речі, ми ввечері влаштуємо невелике дійство для всіх робітників, приходьте подивитись. І ще я хотіла спитати по одягу для артистів. Наприклад зроблять відповідний одяг але ж після вистави навіщо він Аврорі? Може б я його викупила? Не одразу звісно, в розстрочку.

— Почекайте мене хвилинку, мені дуже потрібно переговорити з Андре, — помітив я спробу Андре нишком втекти.

Він приречено озирнувся на мій вигук і зупинився. Я помітив краєм ока Марселетт, що йшла до нас. У неї через руку була перекинута чорна куртка.

— От і добре, що ми зібралися всі втрьох! — озирнувшись на комендантку, сказав я. — Мені потрібен ключ від в'язниці. Там же та нервова, що напала на мене? А ще треба визначитися з місцем, де буде басейн.

— Та почекай ти з басейном, Френсісе. Я ще не вирішила, на що в першу чергу потрібні кошти. Скелю, на якій стоїть замок, так просто не видовбаєш! — суворо зупинила мене Марселетт, що підійшла.