СКАЖЕНИЙ ТИЖДЕНЬ, СЕРЕДА ВЕЧІР

Життя іде, воно не терпить метушливості,
Граційних поз, нікчемних фраз.
Воно само оцінить вас по справедливості,
Та трохи згодом, не в цей час…

Пісня яку чув на фестивалі авторської пісні на Есхарі під Чугуєвом.

Юзеф написав чималеньку статтю про відкриту війну, оголошену Маєром нині покійному графові Девілю. Історію їхнього протистояння знали всі, тому стаття була більше присвячена нападу на маленьку графиню Аврору. Юзеф пообіцяв у наступних номерах дати подробиці. Почав він свою розповідь з переліку досягнень загиблого графа. Закінчив фразою, що молода графиня, навіть попри страждання, яких зазнала під час загибелі батьків, не відмовилася від високих ідеалів.

Я маю щодо цього свою думку. Гадаю, діти краще засвоюють ідеали батьків, коли ті не крадуть вночі потайки печиво чи цукерки з вазочки. Тобто коли батьки подають особистий приклад, як можна діяти і як не варто. Внизу була приписка: якщо назбирається достатня кількість відгуків, то буде написана окрема стаття про саму Аврору і той трагічний для неї день, коли дівчинка не тільки отримала важкі поранення, але й позбулася мами з батьком.

Маленька дівчинка та ідеали? Як на мене, сміливо, занадто сміливо. Особливо обіцянка докладних відомостей про спадкоємицю графа. Потрібно було спочатку заручитися згодою самої Аврори. З іншого боку — свобода преси. Ще з якогось боку — приватне життя і подробиці, які можуть бути неприємні не тільки графині. З четвертого боку — відредагуємо в потрібному напрямку.

Історію творять переможці, вигадуючи красиві легенди. А виправдання і шляхетну причину навіть найогидніших вчинків переможців шукатимуть продажні історики. Історики, без сумніву, знайдуть вагомі та серйозно підроблені документи або причини, щоб переможців відбілити. Як я вже колись казав — головне потримати підробки в сирому підвалі, щоб вони були схожі на старовинні.

Озвучивши свої думки Юзефу, я одразу його заспокоїв:

— Якщо Марселетт не дасть дозволу на друк, то вибачишся перед читачами і пошлешся на те, що "відгуків" було замало. Ні, я розумію, що це виглядатиме, ніби пообіцяти дитині цукерку, а потім сказати, що поведінка дитини була не досить гарною впродовж останніх трьох років.

— До чого тут Марселетт?! — обурився Юзеф.

— А до того, що саме вона намотає твої тельбухи на лікоть, — використав я мовний зворот обісцяного Жака.

Юзеф нервово ковтнув слину і злякано подивився на мене.

— Справді? — перепитав він напруженим голосом.

— Так, мій друже! Це цілком можливо, вже повір мені. Швидше за все, вона, звісно, не бруднитиме рук. А валькірій, які це зроблять за неї, ти бачив на власні очі. Вони за Марселетт життя віддадуть не вагаючись. Ми втрьох захопили замок цього недолугого німця і перебили всю охорону. Як ти гадаєш, скільки такій дівчині потрібно часу, щоб відрізати тобі голову? Зваж, не вісім голів, а лише одну!

— То історія з головами...

— Так, мій друже, так! Але про це згадувати не слід.

— Чорт забирай!

— Саме так, друже. Саме так!

— І як ти живеш під одним дахом із цими...?

— І не тільки живу, а й люблю їх. І заради будь-якої з них піду на крайнощі. Це як мати багато котів — одні кусаються та дряпаються, другі на руки не йдуть, інші муркочуть, але любиш їх усіх.

— Це огидно! Такі молоді, вродливі дівчата і...

— У них було важке дитинство і дерев'яні іграшки, прибиті до підлоги товстими цвяхами. Там кожна доля — це трагедія. І, можливо, їм довелося важче, ніж тій же Аврорі, якщо не фізично, то морально. Вони ж були дітьми, коли їх занурили в бруд цього світу по самі вуха, а то й глибше, і тому вони не винні, що вони такі. Повір мені на слово. Немає вірніших людей, ніж ці дівчатка, і заради їхньої довіри, я повторюся, — я на багато що піду.

— Ти сказав, що любиш їх. Невже...

— Не треба мені приписувати таку ницість. Я не буду з жінкою, якою б гарною вона не була, якщо в мене вже є одна. І взагалі не плутай любов і секс. Я говорив про любов.

— Іноді я не розумію, коли ти жартуєш, а коли говориш серйозно. У тебе є жінка? Це не Корінн випадково?

— Розбовтати редактору газети про свою обраницю? Я, звісно, почасти божевільний, але така відвертість — це справжня нерозважливість, і я на таке не наважуся. Навіть якщо ти будеш, ридаючи, благати мене про це на колінах і обсипати банкнотами, тобто золотими монетами.

— Фу-у, Френсісе, коли ж ти будеш достатньо серйозним? У мене від тебе голова обертом. А ти щось знаєш про дружину і доньку Жюля з "Трьох котів", де ти раніше мешкав? Кажуть, їх заманив мерзенний спокусник і, напевно, вбив обох по дорозі в Герцію. Ти хоч до цього не причетний? Жюль просто невтішний після їхнього зникнення.

— Он як! Цікаво! І хто тобі повідомив такі подробиці, та ще й так швидко? Невтішний після зникнення жінок чи майна? — поставив я два запитання, при цьому заледве стримавшись, щоб не ляпнути, що вони зникли ось тільки но, а місто вже повне чуток.

— Звідкіля знаю — то конфіденційна інформація, — поважно відповів Юзеф і поправив оправу окулярів на носі.

— А-а-а! Це твоя помста за те, що я не все тобі кажу? Ну, в такому разі я перестану з тобою спілкуватися, скасую передплату на газету і заберу Жана. І це зовсім не черговий жарт.

— Ти підеш на це? — отетерів Юзеф.

— Мало того, я зараз рухом пальця зітру статтю про подробиці атаки на наш замок і про нашу відповідь Маєру. І ти не дізнаєшся про його долю і що з ним тепер. Ну, подивися сам: я повідомляю тобі іноді найсекретнішу інформацію, а ти приховав якусь недостовірну чутку! І від кого! Від свого близького друга, завжди готового підставити плече і позичити флорин! А якщо я зітру свою статтю, повір, ти вже не зможеш її відновити на диску. Я на такому знаюсь.

— Який ти жахливо жорстокий монстр!

— Це не я, це такий світ навколо мене, і мені доводиться пристосовуватися, щоб вижити в ньому. А сам я подібний до милого білченяти з пухнастим ніжним хвостиком! І саме з цього хвостика безсовісні живописці безжально видирають шерсть і роблять свої особливо цінні пензлики!