ВСЕ ЩЕ СКАЖЕНИЙ ТИЖДЕНЬ, СЕРЕДА

Кат приходить додому, кидає біля дверей мішок, у ньому щось вовтузиться
 - Що це ти приніс? — пожвавішала його дружина.
- Та так. Халтурку додому взяв.

Анекдот

За воротами я зупинив машину, на якій виїхав із замку, і підійшов до БТР, на броні якого, біля відкритого люка, сидів похмурий хлопчина в камуфляжі.

— Гей, офіцере! Чи не можна переговорити з вами?

— Я всього лише капрал. Що ви хотіли?

— А командир вашого підрозділу зараз тут?

— Ні, він вирушив на гору, — махнув у бік гаю за замком капрал.

— Якщо щось буде потрібно — звертайтеся. Їжа або що-небудь ще.

— Дякую, але у нас всього вдосталь, — відповів він.

Я помахав йому рукою, сів за кермо і від’їхав. Шкода, що не було командира, я хотів зв’язатися з Гаспаром по рації. Щось я стрьомаюсь пертися до банкіра за грошима. Але все одно доведеться до нього заїхати. Якщо не дасть грошей Аврори, то хоч заберу свої. Вірніше ті, що дала Пенелопа. Або доведеться трохи з-під кущів вигребти, Марселетт може відмовитися утримувати театр. А я так необачно і не порадившись з нею запросив їх до нас.

По дорозі в місто нам довелося втиснутися в скелю. Назустріч їхав ще один броньовик Гаспара. Він знизив швидкість і по краю обриву нас минув майже впритул. Добре хоч вихлопна труба з іншого боку. При цьому один боєць висунувся з люка і, дивлячись під колеса біля самої прірви, вигукував: "Давай, давай! Проходимо!"

Цікаво, куди це вони? І ще цікаво, а танки у Гаспара теж є? Щастя, що у нього немає замашок диктатора. Чи я їх просто не помітив? І що буде, коли запрацює металургійний комбінат? Тоді й танки можуть з’явитися. А там і до авіації рукою подати.

Напевно, цікаво почуватися творцем і ліпити світ на свій розсуд. Але в будь-якому разі, щоб все це прорахувати і не мати збитків, треба бути вельми тямущим хлопцем! Не просто ж так кажуть, що розум і бажання — найкраща зброя, навіть проти танків.

Хлопці, що їхали зі мною, були приголомшені і, хоча на задньому сидінні вони сиділи вчотирьох, але поки ми не повернули за ріг, вони озиралися назад, мало не скрутивши собі в'язи. Переднє сидіння зайняв чоловік середніх років на ім’я Крістоф.

Я мимоволі переніс на нього свою неприязнь до минулого Крістофа, який стріляв мені в спину. Звичайно ж, спробував придушити в собі це почуття, але так вже ми влаштовані, що ім’я ворога ставить тавро і на невинній людині. Принаймні, у мене це працювало саме так.

Поки крутив кермо, прикидав, чи варто заїжджати до Гаспара прямо зараз, але потім вирішив, що, розчистивши завали і поховавши мертвих, вже матиму привід для візиту. Та й у замку Модестайна потрібно наглянути за ходом робіт, а також за вивезенням цінностей. Люди вже дісталися до замку, поки я метушився, вирішуючи проблеми з несподіваними візитерами. Слід було додати ходу, і тому перейшов на четверту передачу. Так, у мовчанці і під скрип ресор, ми вшістьох непоквапом дісталися мети нашої подорожі.

Біля зруйнованих воріт метушилися, як мурахи, люди. Вони швидко передавали ланцюжком каміння і дошки, і по боках від воріт росли купи сміття, розсортованого на дерево і каміння. Кілька великих блоків зсунули вбік, зачепивши навколо них сталеві троси з броньовиків. Буксирувальні троси виявилися закороткими, але двох скріплених разом цілком вистачало.

Відкопаних у завалі загиблих клали на візок і везли до улоговини, де вже наспіх викопали досить велику яму. Пощастило, що погода цими днями видалася прохолодною, протухнути не встигли. До обіду остаточно розчистили в’їзд у двір, і туди, сердито рикаючи, заїхала вантажівка яка весь ранок чекала біля БТРів. Завантажили її швидко і вона поїхала.

Командувала всім цим бардаком маленька Софія і зараз люди підносили до великого ганку палацу мішки та ящики. Я тинявся всіма приміщеннями та дивився що там потрібно забрати, заносячи те до списку. Потім віддам Софійці і вона організує завантаження машини і підвод, які теж встигнуть за день зробити кілька ходок. Кухарки оголосили, що стіл накритий, і перша партія людей потягнулася до будівлі на перерву та перекус.

До мене підійшов знайомий вояк з БТРа.

— Вас кличуть, це з вашого замку, — сказав він, простягаючи рацію.

— Так! — сказав я в мікрофон.

На тому кінці виявилася Марселетт і я потроху відійшов від вояка, щоб вільно спілкуватися.

— Що "так"? — сварливо пробурчала вона. — Тут зранку броньовиком доставили відсотки від грошей графа Девіля. Я не вірила, що ти зможеш це так швидко владнати. Привезли кілька важких мішків дрібними монетами і мішок золотими. Потім ще окремо три золотих за роботи у фортеці Модестайна, і я за них розписалася теж. З грошима прийшов докладний звіт банку щодо всіх грошових коштів покійного графа. Ще банкір передав попередній план розподілу майна Маєра і сказав, що Маєр вже не потрібен.

— Нам його самим вдарити табакеркою по макітрі чи його треба відвезти до Гаспара?

— Він сказав, що Маєра знешкодить людина з його команди. Це похмурий чолов'яга, який привіз гроші на броньовику. Банкір нам не довіряє, ось і прислав свого ката.

— Ну і добре, що нам не треба бруднитися. Повідомимо в газеті, що Маєр помер від поранень.

— Він так і сказав зробити.

— Добре, я заїду до редактора газети, і повідомлення буде надруковано завтра у спеціальному випуску новин. Вже цієї п’ятниці надійде до читачів.

— Ні, він сказав не поспішати й опублікувати цю новину в п’ятницю наступного тижня.

— Зрозуміло. Інакше місце Маєра почнуть ділити, як і його майно.

— Ти маєш рацію.

— Зараз наші працівники втамують голод, і до тебе вдруге вирушить вантажівка з продуктами та описом. На возах возять меблі та те що не дуже важливе, а от машина для цінного. Перевіриш там у себе? В цю ходку будемо не тільки муку та крупи передавати, але й м'ясо відвантажимо. А на зворотному шляху вантажівка може забрати Маєра, тут якраз вже і яма готова.