СКАЖЕНИЙ ТИЖДЕНЬ ПОНЕДІЛОК

Попри втому після допиту, прокинувся рано, о пів на восьму, хоча хотів поспати до дев’ятої. Ще раз переглянув свої записи та малюнки плану замку Маєра. Знайшов кілька невідповідностей: мабуть, або я не так зрозумів, або арештант, щоразу засинаючи, верз казна-що.

Взявся перемальовувати план на великий аркуш. Напередодні попросив Марселетт принести папір великого формату в мою кімнату. Вона принесла три аркуші ще вчора, поки мене не було. Не забула — це приємно. Намалював половину коли увійшла бадьора Марселетт і обійняла мене зі спини, заглядаючи через плече. Схрестила долоні на моїх грудях.

— Розговорив негідника?

— Не без зусиль. Виявився міцним горішком і затятим злочинцем. І я хочу вибачитися перед тобою. Попри твою заборону, я все ж піддав його тортурам.

— Але ж він навіть не постраждав. Які ж то тортури?

"Одразу видно, що її ніколи не било струмом. Що в її уявленні називається тортурами? Зламані кістки чи коли ноги кип'ятять в олії?", — подумав я і продовжив:

— Ось зараз домалюю план і піду до молодшого полоненого. Перевірю, що мені наплів старший найманець. А ти як? — я повернувся до того плеча, на яке вона поклала підборіддя.

— Ох, я вся стерзалася від страждань, провівши ніч без тебе! Чи що ти хочеш почути?

— Та нічого особливого. Просто запитав, — доволі миролюбно відказав я.

Трохи звик до її жартів. Деякі жінки занадто демонструють свою незалежність та якщо не гострий розум, то гострий язик. І це відлякує чоловіків, бо вони шукають розуміння і повагу, а не кпини. Але я ще не наївся нових вражень і тому її тон та слова мене не дратують.

— Забула подякувати за гроші. Всі були раді, що їм видали платню за три місяці.

— Я помітив, — задумливо відповів я, старанно вимальовуючи контури фортеці Маєра.

Задля економії вирішив накреслити на одному аркуші три розрізи, пошарово, починаючи з підвалу. Що там вище — навіть нецікаво, бо Модестайн не стане в разі нападу дертися вгору.

— А це що? — тицьнула пальцем у квадратик у підвальному приміщенні Марселетт.

— А це, зайчику мій, те місце, куди Модестайн бігтиме стрімголов, коли в замку почнеться паніка. Це його секретний бункер, де він сподівається пересидіти напад. Хід туди веде з каміна в його кабінеті на другому поверсі. Потайними сходами, захованими в стіні. Ось тут я намалював вузенькі сходинки, бачиш? З підвалу в бункер не потрапиш, хід лише один, і там важка, обшита металом кришка на стелі потаємної кімнати. Зачиняється зсередини. Але, можливо, наш арештант не все знає, і є ще підземний хід із цього таємного бункера. Як думаєш, куди в такому разі він веде?

— Куди саме? Чи тобі потрібен лише напрямок?

— Згодиться і просто напрямок.

— Тоді тільки сюди, — вона тицьнула пальцем у план поза мурами фортеці.

— Чому?

— Бо його замок оточують низини з болотами. Якщо там тунель прориєш — його враз затопить. І якби ти знав, яка ж там хмара комарів навколо замку! І як він тільки там живе, коли вітру немає?

— А в цьому напрямку — підвищення рельєфу?

— Так, невеликий пагорб. Це єдине місце, куди можна прорити тунель.

— Ти що, там була?

— Тільки довкола замку. Разом із Жаклін.

— А який він на вигляд, цей Маєр?

— Що ти маєш на увазі?

— Високий, огрядний, показний, лисий і з щоками на животі?

Марселетт засміялася.

— Ні-і! Він повна протилежність твоєму опису. Маленький! З якого боку не глянь, бракує йому тіла. З великими чорними вусищами й недовірливими темними оченятами, що блискають за окулярами в золотій оправі. Таке собі миршаве мишеня.

— Сильний як маг?

— Нічого такого не чула, навіть пліток.

— Тобто він не маг?

— Та хто його знає. Принаймні він не вихваляється своїми вміннями перед усіма підряд, як ти на кухні у Ноел.

— О-о! І про це тобі вже доповіли?

Марселетт випрямилася, залишивши теплі долоні в мене на плечах.

— Лікар наказав одужувати без магії, а ти — як хлопчисько!

— Угу, — погодився я, не відриваючись від малювання, — лікар сказав: "У морг", отже, у морг, і нема чого займатися самолікуванням.

Вона пирснула зо сміху, і я зі здивуванням оглянувся на неї. Іноді я забуваю, що це інший світ і не всі анекдоти тут відомі.

— Ну і як з тобою після цього серйозно розмовляти? — запитала вона.

— Не треба серйозно, краще з усмішкою. Сміх подовжує життя. А з поважним виглядом коять найбільшу у світі гидоту. Я вже давно переконався в цьому, дивлячись на політиків своєї країни.

Я задумливо сперся ліктем на стіл, підперши щоку. Здається, я бачив у газеті фото цього типа. Але на світлині було з десяток людей, і за підписом я не зміг би визначити, хто є хто. Та й ліньки було, бо не знав я тоді, що він стане головним ворогом, інакше розпитав би Юзефа про його зовнішність. Очевидно, він був підписаний просто як Маєр, я б усе одно не зрозумів, що це він.

— Ну гаразд, — зітхнувши, я повернув голову і поцілував пальці на її руці, що лежала в мене на плечі, — піду до молодшого арештанта. Мабуть.

— Зайди на кухню, перекуси щось.

— Це гарна думка, візьму сухим пайком, щоб подражнити полоненого.

— Іди вже, — відповіла Марселетт і пішла до ліжка застеляти його.

Можливо, це в неї професійна деформація та звичка до порядку. Я підійшов, щоб чмокнути її в щоку, але вона поцілувала мене в губи. Уміє дражнитися, бешкетниця! Ну, хоч прихованої камери в кімнаті немає, інакше вона б не була зі мною такою розкутою.

З малюнками під пахвою я прийшов на кухню до Ноел. Почувши про мої наміри, вона запропонувала посмажити яєчню, але мені спало на думку трохи інше. Я попросив приготувати два сендвічі: у кожному по одному добре просмаженому яйцю між скибками тонко нарізаного хліба. Мені, звісно, подобається рідкий жовток, але з бутерброда ця смакота просто витече.

— Сьогодні зроблю нарешті рибу на вечерю! — заявила кухарка, сяючи своєю неповторною усмішкою.