6 - На особисте

– Отже, у минулому в тебе було… – Леся Соломко простягає до мене віяло карт.

Я не шаную всякі ворожіння. А от Соломка дуже захопилася цією забавкою. Пройшла курс із таро в інстаграмі і тепер мало не кожен день тренується на всіх знайомих, мріючи заробляти на цьому шалені гроші.

Тож я, можна сказати, допомагаю їй із працевлаштуванням. Тому слухняно тицяю на першу карту, що впала в око.

– Блазень або жартівник! – перегортає видовжений прямокутник. – Це людина безтурботна, оптимістична, постійно шукає змін та експериментує.

Ти диви! Ну… можна і так сказати. Але мені після зустрічі з ним та експериментів у наметі було не смішно.

Коли побачила подвійні риски на тонкому папірці – було страшно, розгублено, нервово… і зовсім трохи радісно.

– Тепер у тебе в житті… – дівчина знову розгортає переді мною візерунчасті спинки.

Стенаю плечем та тягну крайню.

– Лицар Пентаклів! – радісно вигукує. А я розглядаю хлопця на коні. – Це дуже хороша карта! – Зі знанням справи починає віщати майбутня тарологиня.

Не сперечаюсь. Я ж, дійсно, кілька днів тому познайомилася з одним лицарем на… гоночному коні.

– Означає добрі новини, приємні подорожі, або якогось помічника чи друга.

– Це ж треба, – щиро дивуюсь.

– Нелька, а я й не знала, що коло тебе стільки чоловіків в’ється! – трохи заздрісно зітхає Леся.

Вона комплексує через своє відверто руде, наче мідна проволока, волосся, бліду шкіру й незліченні крапочки ластовиння.

– То, мабуть, мій новий лікар-гінеколог. Ілля Андрійович дуже уважний, так мене розпитував, заспокоював і на всі питання відповідав зрозумілою мовою, а не як завжди!

Так. Відсьогодні в мене новий лікар. А все тому, що Валентин відвіз мене до приватної клініки.

Зварич подзвонив одразу, як пролунав дзвоник з останньої пари. Я цьому майже не здивувалась.

Здивувалась я, коли чоловік запропонував мені відвідати першокласного спеціаліста, що веде вагітності саме з моїм діагнозом. Здивувалась і, звичайно, погодилась.

Валентин під’їхав до гуртожитку за годину. Відчинив дверцята нової машини, набагато вищої за попередню.

– Ну як, ти схвалюєш мій вибір? – заграв бровами, коли я зручно вмостилася на широкому сидінні і витягнула ноги.

– Це що? Заради мене… – мої долоні спітніли, й обличчя, напевно, побіліло. Мене точно не везуть на органи в цьому авто? Я ж не розрахуюсь за такі послуги.

– Частково. Ти не хвилюйся так, – звично підморгнув Валентин. – Я провів соцопитування серед представниць жіночої статі. І виявилось… Не повіриш! – відволікав мене Зварич від хвилювання перед оглядом. – Виявилось, що здебільшого моїм дівчатам не подобається низька посадка. А я ж навпаки вважав, що всі панянки…

Ем… Ну добре. Тепер, після «всіх його дівчат», можна точно розслабитись і не зважати на загравання офісмена.

В нього це просто в крові. Фліртує – як дихає.

Повертаюсь із думок у кімнату подруги та впевнено кажу:

– Ця карта точно про нового лікаря.

– Та ну тебе! Гінеколог, – морщить носик Леся. – Я ж тобі на особисті стосунки роблю розклад.

– Ну, знаєш… Гінеколог – це теж дуже особисто, – не погоджуюсь. – Це ти зараз не розумієш, як складно знайти хорошого фахівця. А от коли завагітнієш… – ділюсь життєвою мудрістю.

– Та чур мене! Я ще пожити хочу, – відмахується Леська і підхоплює з пачки, що я принесла, пару горішків.

Зітхаю, погладжуючи вібруючий живіт. Схоже, малеча знову там дискотеку влаштовує…

– Ой, пробач. Я не те хотіла сказати, просто… – схоплюється Леся.

Хитаю головою.

– Все добре, – я не ображаюсь. Чесно.

Пів року тому я теж не мріяла про те, аби стати матусею.

Хотіла спочатку вивчитись, отримати диплом. Знайти стабільну роботу. Бухгалтери багато де потрібні. Відкладала б на власне житло і подорожі, допомагала батькам…

Тепер я теж планую все це зробити. Просто буду не сама. Зі мною буде одне маленьке золотко.

– То що тобі сказав новий лікар? На кого чекаєш? – піднімає таємничу тему Леся.

Таємничу, бо дитина досі «ховає» стать. І на черговому узд нічого не змінилось – крихітка показала нам свою пречудову кругленьку дупцю.

– Невідомо.

– Ооо… А ти кого хочеш? Дівчинку чи хлопця?

– Золотко.

– Це не дуже зручно, – задумливо гризе горішок Леська.

– Чому? – дивуюсь. І малявка, мабуть, теж, бо саме цієї мити припиняє товкти мене зсередини.

– Доведеться наймати охорону. Багато охорони. Майже чотири кілограми дорогоцінних металів… Та я сама його в тебе вкраду! – пирскає подруга, і я разом із нею.

– Ух! Лесю, ти так не сміши, – обережно піднімаюсь з її ліжка. – Я вже піду. І так засиділась.

– Чекай! А на майбутнє? На майбутнє ти ще не витягла, – хапається за колоду.

Ох… Ну яке майбутнє в особистому житті з маленькою дитиною на руках?

Але Соломку не хочеться ображати. Вона старалась. Заплющую очі, протягую руку та навпомацки веду по гладеньким картонкам.

Палець зачіпає виступаючу карту, і вона вилітає з колоди на підлогу.

– О-чу-міти! Це крутий дядько… – з повагою видає Леся, піднімаючи малюнок. – Король Жезлів.

Божечки! Ну й назви. Підсміююсь.

– Ти чого? Це ,знаєш, який чоловік? Мужній, енергійний, благородний, – захопливо починає Леська. – З авторитетом та владою…

Мені не хочеться її слухати. Ще повірю в такого і буду сидіти-чекати, а потім проклинати весь світ, якщо не зустріну.

– Лесь, а ще якесь тлумачення в цієї карти є? Ну… не чоловіче?

– М-м-м… – куйовдить на голові свій моток міді. – Так! Успіх у роботі. Кар’єру.

Киваю задоволено. Це добре! Хай краще буде кар’єра.

Вертаюсь до своєї кімнати. Беру конспекти та вмощуюсь на ліжку.

Дівчата зайняли письмовий стіл. Гнуться над зошитами, але час від часу поглядають на мене якось дивно.

– Тобі дзвонили, – каже Аня.