Мисливці на привалі

— От скажи, Якимовичу, якого біса ми на це полювання поперлися? Казав тобі, краще на риболовлю або на дачу до мене.

— Та звідки ж я знав, Сьомо, що так вийде? Хотів сюрприз зробити, — винувато відповів бородань.

— Сюрприз вдався на славу, — розсміявся третій мисливець.

— Та годі вам, горілка—то залишилася! І дичина яка—не—яка... Зараз багаття розведемо, вертел складемо. Ось така закуска буде! — Якимович невпевнено показав товаришам кулак із відстовбурченим пальцем.

— Зовсім очманів старий? — обурився незадоволений мисливець. Якимович, миттю схаменувшись, замінив середній палець на великий, піднятий угору.

— Це я за звичкою, — спробував він виправдатися. — Двадцять років прапорщиком на складі просидіти, не жарти. Рефлекс.

— Мужики! Гляньте, що там Кардан жере вже? От паскуда, фазана спер!

Незвичне, для собаки прізвисько, білий пес отримав від колишнього господаря. Той на старенькому Газоні возив старателів на копальню і назад, поки його не пов'язали за крадіжку. Додому із зони він так і не повернувся, подейкують, змінив орієнтацію і зажив із начальником в'язниці після відсидки, а після арешту надіслав додому лише одного дивного листа.

"Тамара, скоро наша сучка ощениться, назви рудого карданом." Колишня сім'я натяку не зрозуміла, тим паче, що цуценя народилося одне і біле. Але прізвисько про всяк випадок дали.

— Мишко, хвосте ти моржовий, ти що спирт не розбавив? — протираючи сльози, що виступили, закричав Сьома.

— Навіщо зайву вагу тягати? Зараз води з джерела наберу — розбавлю, — незворушно відповів молодший із мисливців. — А тобі що це не терпиться?

— Я через вас карабін у болоті втопив! Маю право!

— Ну, скажімо, не через нас, — тим же незворушним тоном відповів хлопець, споруджуючи рожен, водночас намагаючись ногою відштовхнути настирливого Кардана. Пес уже розправився з фазаном і явно поклав око на чирка.

— Сьома, ну справді, — несміливо подав голос Якимович, — я тебе попереджав, що бити качок прикладом безглузда витівка. А ти що? Патрони дорогі, патрони дорогі.

— Зате заєць на халяву дістався, — змінив гнів на милість Сьома і штовхнув бездиханну тушку звірка. Той як колода перекотився на інший бік.

— По—моєму, він давно вже в той капкан потрапив, даремно ти його, Семен, приволок.

— От ти й не їж, раз такий розумний.

У цей час хитрий Кардан обійшов мисливців з іншого боку і підкрався до тушки зайця. Обнюхав його і гидливо фиркнувши, відскочив убік.

— Бачиш, навіть пес не хоче його їсти, — зауважив Міша.

— Багато він розуміє, — пробурмотів собі під ніс Семен, намагаючись підняти здобич за лапу, яка несподівано хруснула і залишилася в нього в руці. Семен спантеличено подивився на свою знахідку, поклав лапу в кишеню і звернувся до Мишка:

— Де це джерело? Сходжу води наберу, тебе не дочекаєшся.

— За яром, тільки обережно там зарості будяка і дурману.

— Без тебе розберуся, — гаркнув Семен, узяв порожні фляги і пошкандибав до яру. За мить звідти пролунала лайка, а незабаром з'явився і сам Семен. — Нерозбавлений пити будемо, — буркнув він, намагаючись відчепити від штанини реп'ях.

— Дав бог товариша, — ледве чутно промовив Мишко похитуючи головою і приміряючи вертел на підставки у вигляді букв Х. — Готово! — із задоволеним виглядом вимовив він. — Можна розпалювати.

Троє мисливців вкотре не звернули увагу на те, що події повторюються по колу. Вогонь, з незрозумілої причини, ніколи не гасне, настирливий Кардан краде одного й того самого фазана, а спирту не стає менше.

***

Найголовніше — ніхто з мисливців не здогадувався, що за ними спостерігають. Щодня. З ранку і до закриття картинної галереї.

Про те ж, що життя без стороннього спостерігача неможливе, не замислювався навіть сам спостерігач. Невисокий рудоволосий чоловік, пригладив пишну бороду і перейшов до іншої картини.