поет ому*

Ти читаєш. Цей лист. Чергове словесне уявлення неграмотного писаки. Так. Напевно це я. І всі ці слова я пишу не тобі. Я пишу їх навіть не собі. Можливо я їх і зовсім не пишу. А може їх пишу не я... 
Іноді я перечитую всі листи. І я зрозумів річ, яку повинен  
був зрозуміти ще перед написанням першої роботи - всі мої слова просочені корінням фантазії у ґрунті брехні, болю і дрімучих вигадок з гучним сном. Мені складно. Ні. Мені помилково. Помилково писати про те, що складно не жити неправдою(брехнею жити не складно). 
... 
... - У мені немає всіх тих почуттів, які описані в моїх  
листах... І ти знаєш, я злякався... Злякався того, що не вмію любити. Того, що вмію красиво ховати свою брехню за приємні і просто по літературному красиві слова. Того, що навчився жити у своїх листах і знаходити тебе там, танцювати зі своїми літерами перетворюючи кожен їх вигин в обриси твого казкового тіла, дихати словами описуючі твій аромат, цілувати і пестити метафори, які уособлюють твоє нутро і душу. Того, що я забув про життя тут, поруч з тобою... Я боюся того, що вбив себе  
своїм світом ілюзій і вигадок, знищив себе своїми ж словами, своєю ж мовою. Я вбив тебе... жорстоко. Вбив. Катував твої почуття своїми віршами. І в підсумку стратив. Але найжахливіше і одночасно красиве в усьому цьому те, що я згоден залишитися там, зі своїми листами і в своїх снах...Залишитися в них назавжди. 
Цього дня була прочитана ще одна робота. Крапка. 
Не забудь замкнути букву Я. 
В моїй кімнаті пішов дощ. Квіти не загинуть. І наш човен  
зможе відчалити. Але акварель з нашого портрета змилася. За вікно. 
Я загубив свої слова, які належали тобі. Вони тобі  
сподобалися б. Але вони знайдуться. Обіцяю. Але не мною... 
*ому - оружие массового уничтожения