7 Глава.

Так дивно бачити тіло, що хитається туди-сюди, як маятник. Дійсно схоже на маятник. Ще й підвішений на шнурку. Це як вагадло життя. Туди...сюди... Все ромивається, стає нечітким. Пливе перед очима. Чи...це пливуть мої очі? Я не можу зрозуміти.

Міст. Такий великий, ніколи такого не бачила. Дівчина...гарна. Вона стає на міст. Стоїть... Здається, що вона хоче, щоб їй зараз хтось крикнув :"Стій!!!"

Але на мосту нікого немає. Вона робить крок...і падає. Падає так легко...так безтурботно...ніби перо...а далі захотілось вдихнути повітря... Повітря. Повітря!!! Хочу вдихнути його!!! Я відчуваю, як я вдихаю його, як мої легені наповнюються повітрям. Таке бажане...це повітря. Але не сьогодні...в легенях лише вода. Вона хоче забрати мене з собою. Вона так тягне... Вода мене міцно обійняли. Це були холодні обійми проте...хоч якісь... Я рада навіть холодним, вони здаються теплішими, ніж від матері...

Ні! Ні! Заберіть мене з цього кошмару!!! Я не така!!!

Зірвавшись, я побачила маму. Вона також дивилась на мене ЦИМИ очима. Вона хоче зі мною щось зробити...вона потягнула до мене руки, а потім вона... потекла... Залишились тільки очі. Що? Що це за маячня? На мене дивилися ЦІ очі. Я підірвалася з ліжка, і побігла... Здається це була лікарня...я вибігла з палати... Я біжу по коридору...ЩО? Чому їх так багато?... Чому їх так багато? Допоможіть!!!

Господи! За що мені такі муки?

Я впала. Впала на плитку. Ці створіння мене оточили. Ось так працює Твоя система? Ось так Ти розправляєшся з грішниками? Але чому Ти їх не вибачиш? Ти ж сам вчив нас вибачати. Чому? Я каюсь у своїх гріхах. Чому Ти мене не вибачаєш Господи? Справді, дурне запитання... Я й так знаю на нього відповідь... Ти забув про мене. Звісно, забув. Важко, мабуть, слідкувати за 7 мільярдами грішних душ...і вибачати їх важко. Я б за такі гріхи й не вибачила б ніколи... Я розумію забути про декілька людей це нормально. Спробуй запам'ятати їх усіх. Але ж все одно... Ти Бог! Для тебе це не є проблемою! Тоді чому?
Мені згадався один момент зі свого життя. Мені тоді було 13. Я пішла на сповідь. Коли до мене дійшла черга, священник запитав в мене:

— Чи молишся ти Богу кожний день?

— Ні.

— А чому? Якщо ти не молишся Богу, Він забуває про тебе. У вас втрачається зв'язок.


Зрозуміло... Невже Бог про мене забув через те, що я не молилася кожний день? Цього не знала. І знову все попливло...