Книжкові стелажі людської дурості

Хочете, я вгадаю, що конкретно ви робили протягом останніх двох-трьох років свого життя? Це буде нескладно.

Ви тільки те й робили, що намагалися узгодити світ довкола себе із вашим розумінням того, яким цей світ повинен бути. Хапнути собі трохи більше ресурсів, вигадати нову послугу або створити нове життя, мати кращий вигляд або гідно відпочити (адже коли бос не звертає уваги, треба просто піти та взяти своє, чи не так?).

Хай би що ми робили — ми прагнемо вплинути на світ. Це рівною мірою стосується і вчинків «для себе», адже кожен із нас є частиною світу (хоча й не настільки значущою, як нам хочеться вважати).

О’кей, для чого тоді пишуть нон-фікшн? Навіщо?

Якщо відкинути очевидну полову, що першою спадає на думку (заробити грошей, здобути більшу популярність у межах професійної тусовки, вписати в BIO Instagram горде «автор книжки»…), то в сухому залишку отримає­мо, що… книжки пишуть для того, аби розповісти, що ж такого зрозумів про життя автор; аби донести правду цього автора до тих, хто живе в невіданні (та, до речі, знову дещо змінити світ відповідно до уявлень письмен­ника про правильне та прекрасне).

Сходіть до бібліотеки. Торкніться обкладинок, здмухніть порох зі сторінок, зарядіть Kindle… перед вами — кладовище людської дурості й пам’ятник її недалекоглядності.

• Платон «збагнув», що істинна реальність — це реальність «ідей» та абстрактних форм. А ми живемо в пов­ній тіней «печері», і тіні ці є предметами та явищами світу. Сократ забирай, треба терміново про це розповісти грекам!

• Тома Аквінський мав одкровення, що «янголи можуть пересуватися з місця на місце як безперервно (проходячи середню точку між початковим та кінцевим пунктом), так і дискретно (ніби шляхом телепортації)». Шарите? Треба негайно розповісти про це християнам — вони шарять!

• Зигмунд Фройд виявив, що відсутність у жінок статевого члена завдає їм непоправної психологічної травми. А зцілити її можна лише завдяки реалізації «комплексу маскулінності», або народивши дитину (тому що народити дитину — це символічно, ну… як член)… Ось воно, треба хутчіш розповісти про це лікарям у всьому світі!

І де зараз усі ці істини? Ми пам’ятаємо прізвища (часто називаючи їх до того ж великими), ми стверджуємо, що стоїмо на їхніх плечах, проте посміхаємося через наївність їхніх поглядів, іноді перечитуючи як «історичний екскурс». Але на цьому нібито й усе…

Ці істини зотліли, як папір на сонці, і щодня подих часу помалу розвіює їхній прах.

Що ж, саме час спитати, навіщо я пишу іще одну книжку. І відповідь буде такою: щоби розповісти вам про те, чого я НЕ знаю, і переконати вас у цьому («у чому, дідько, переконати?!»).

Щоби продемонструвати: якщо «осяяння» найвеличніших мислителів людства завантажити в глобальну ней­ронну мережу, якою нас лякають проповідники «чорного дзеркала», вона згорить до бісової матері.

Щоби у вас перед очима смикнути за кілька ниточок, які стирчать із клубка життєвих суперечностей, і переконатися, що цей клубок намертво заплутаний, а наступного Македонського не дочекатися. Що остаточної правди ­немає, не було й ніколи не буде. А автори книжок — ­усього лише конкурсанти нескінченної естафети, що відбувається на ескалаторі, який незмінно рухається вниз. І цей ескалатор ­затягує будь-яку істину — варто лише комусь упустити її на сходи. Само собою, що і цю затягне також.