Розділ 35: Відповіді

        В приміщенні було набагато тепліше чим на вулиці. Аромати  кави, чаю і тістечок літали в повітрі, одразу хотілось замовити щось смачненьке і гаряче. Міна оглянула все приміщення в пошуках вільного столика але вільні не потрапляли їй на очі, зітхнувши дівчина підійшла до барної стійки.  

       -Добрий вечір' у вас є вільні столики на 2-х? – на останньому слові дівчина запнулася.

      -Перепрошую, повторіть ваше запитання! – закликала молода барменша, показуючи що погано почула запитання  клієнтки.

      -У вас є вільні столики на  2-х?

      -А, так звичайно. Тільки вони з цієї сторони. – вона вказала рукою ліворуч від Міни.

      -Дякую за підказку. – руда пішла по вказаному напрямку і знайшла самий дальній столик в куточку.

     Столик був дійсно тихим і затишним, сюди майже не доходив шум та гам з центру залу. Ясміна саме встигла зняти з себе легке пальто,  темно сірого кольору та акуратно розвісити його на спинці стільчика, як несподівано перед нею виникла офіціантка з меню в руках.

     -Доброго вечора, чого бажаєте?

    -Доброго, я ще не визначилась… - заметушилась руда бігаючи зеленим очима по меню. – Підійдіть хвилин через 10 -15!

     -Добре. Як визначитеся, то я до вас підійду. –посміхнулась жіночка, ховаючи свій блокнот в кишеню фартуху на поясі.

     -Добре. Дякую.

      Міна залишилась на одинці із думками та обиранням частування. Меню було не досить великим, але обирати було досить важко, адже хотілось спробувати все. Вона глибоко занурилась в меню і складові тортиків, кексів та тістечок що не помітила як над нею нависла фігура не знайомої їй людини. Це  був високий блондин із виразно - блакитними очима та  вираженою нижньою щелепою. Одягнутий хлопець був у спортивки з футболкою поверх якої надягнута пухова курточка.

     - В залі вже не залишилось місця, я присяду біля тебе? – від хлопця виражено несло тютюновим димом.

     -Не лукав! Позад тебе достатньо вільних столиків! – повернулась вивчати меню Міна.

     -А може я хочу з тобою познайомитись…- продовжував стояти на своєму юнак, обпершись об спинку протилежного стільчика. Він почав свердлити її поглядом очікуючи реакції.

     -Вітаю, ти помилився адресую! – зітхнула руда, перевіряючи час на телефоні.

     -Мала давай без цих…

     -Тобі, ж чітко сказали відвали!

     Позаду високого сміливця з’явився Роман, з люттю в очах та зціпленими зубами, його тіло було напружена а долоні зжаті в кулаки, які почали вже біліти. Весь його вигляд говорив, що одне не вірне слово чи зайвий рух приведе його в атаку.

     -Хлопці, хлопці сховайте понти в свої штани! – руда раділа, що так вчасно з’явився брюнет і їй не доведеться самій відмахуватися від цього настирливого ведмедя.

    -Іди своєю дорогою, а нам не заважай! – наказом озвучив Роман, не боючись за наслідки своїх слів.

  Сміливець лише хмихнув, тісно обходячи суперника продовжуючи боротись поглядом і нависати горою над брюнетом.

   -Ром чого так довго? Я від нудьги чуть не померла.. Що будеш замовляти? - посміхнулась Міна голосно сказавши, щоб той горе-подібний остаточно зник з горизонту.

    -Що, скучала? Як сильно? – пожвавішав Ромка з посмішкою на обличчі.

    -Розслабся, то я того остаточно … - дівчина кивнула погляд за його спину. – Випроваджувала.

    -Аааа..- оглянувся Ромка. – А я вже подумав...

   -І не надійся!

    -Що будемо замовляти?

    -Давай, а то я тут помру дивлячись на ці тістечка.

    -Ок. –хлопець підняв руку, викликаючи офіціанта.

    -Я вас слухаю! – прибігла та сама жіночка, не змушуючи чекати клієнтів, тримаючи в руках блокнот і    ручку.

   -Так мені капучіно з шоколадом і  тістечко перлина, а їй лате з карамеллю ..

   -І тортик на ваш вибір. – додала руда віддаючи меню.

   -Це все?

   -Так – хором відповіли підлітки.

    -Добре через пару хвилин ваше замовлення буде готове!

    -Ну, про що ти хотів поговорити? –дочекавшись поки офіціант піде, поцікавилась дівчина.

    -Про те що сталося 4 роки тому… - залишаючись серйозним  почав брюнет поклавши свої руки на стіл так, що одна долоня була стиснута в кулак а інша плавно огортала зжату.

    -Ааа, ти про це..  –Міні було ніяково вона склала руки на грудях відвела погляд в бік. – З чого ж почати?

     -З початку!

    -Ну тоді я вийшла на двобій, через тренера- ідіота та товариша по команді, який до бою вийшов з ладу.

    -Як це сталось? – юнак продовжував залишатись серйозним не відводячи погляд від Міни.

   -Не знаю, я його взагалі в той день не бачила. Мені так тренер сказав щей прикрився, що цим я підтримаю товариша. Як виявилось потім, він заключив парі на те що наша команда вийде на перше місце, в тих змаганнях…