Розділ 34: Очікування

         -О Боже це ж така нудьга. – не охоче протягнув юнак падаючи на власні складені руки на парті.

      -Ага. Хоча в цьому семестрі їх практично в нас не було погодься!- намагався підтримати однокласника інший. – До того ж викладачі повинні як найбільше надати нам інформації про екзамени і кількість балів що нам потрібно набрати…

       - І ти  туди ж… - закотив очі піднімаючи голову з рук сусід. Пролунав дзвінок всіх зазиваючи в класи. – Ти ще скажи, що на них дужееее цікаво.

        -Саме так . – поправив окуляри русий, трішки  з затримкою продовжив. – Бо на них нам подають цінну інформацію.

         -Коли ти в ботани записався?! – не впізнавав друга, а здивування і не розуміння відбилось на його обличчі.

         -Я нікуди не зап…

        До класу увійшла жінка 30-ти років одягнута во сукню з широкою спідницею оливкового кольору. Волосся жінка мала довге але фарбоване у яскраво червоний каштан зараз вони були зібрані у стриману зачіску.

       -Доброго дня клас! – стояла вона по середині класу біля дошки   із журналом під рукою і схоже не збиралась сідати за стіл.

       -Доброго дні Ірина Микитівна! – хором відповів весь клас вставши з-за парт.

       -Сідайте! В мене кілька новин…

      -В нас відмінили екзамени? – пилкі парубки не могли всидіти на  місці ковзаючи на стільцях.

    -Ні  Іване. Для тебе можу ще кілька придумати! – інші лише поприкусували язика, щоб не провокувати вчительку. – Так от сьогодні до нас перевелась нова учениця. Вікторія Козленко! – клас почав сміятись із не звичного прізвища. – Все. Все. Досить!

       В приміщення зайшла дівчина, досить відверто одягнута для шкільного закладу.  Спідниця олівець і блузка з глибоким декольте на плечі виднілась дорога сумка. Вона стала поряд з викладачем порівнявшись з нею в зрості завдяки туфлям, на великих підборах. Віка мала довге світле волосся прикрашене середніми локонами очевидно що із салонів краси ця дівчина точно не вилазила це підтвердив  макіяж і манікюр.

     -Вікторія проходь займай вільне місце! А ми продовжим з переклички. – блондинка лише процокотіла підборами до обраної нею парти, і тримаючи рівну осанку сіла за неї. – Перекличка!

        «- Так перший пункт плану виконано. Потрібно побачитись ще з кимось сьогодні. – Цікаво яка буде реакція Ромки»

                                                *                    *                   *

       -Це поки що все! Кому, що не зрозуміло чи потрібні теми для додаткових докладів, підходьте особисто до вчителя предмету в якого у вас не вистачає балів. Кількість балів ви можете дізнатись у секретаря а рахувати вже всі точно навчились…- пролунав дзвінок. – Так всім до побачення! Дякую за увагу! – похила жінка зібрала журнали і вийшла з класу не бажаючи там залишатись ні на секунду.

         -Хух. Я думала мій мозок розплавляться! – зітхнула Міна, в’яло збираючи речі.

         -Слухай, я знаю що в нас з тобою багато не по розумінь!  Давай після тренування зайдем в кафе і все обговорим, або в столовій! –на одному подиху сказав  Роман. В серці молячись, щоб дівчина погодилась.

          -Це ж не..? – натякнула дівчина, щоб зрозуміти характер майбутнього дійства.

          -Ні це не побачення! Лише на чистоту все обговорим. Без друзів і зайвих вух.

         «-Що він замислив? – якось не сильно хотілось вірити Міні, що його слова правдиві. Зважуючи всі за і  проти, дівчина зітхнула. – Гаразд дам тобі шанс.»

         -Гаразд, без зайвих вух, якщо завтра поповзуть плітки, ти погіршиш і до того не прості відносини однокласників. Зрозуміло? – тицяючи пальцем в його груди проговорила Міна. Обійшла хлопця та попрямувала до виходу.

          -Почекай! А час?

         -Я скину тобі смс-ку… - не оглядаючись кинула на останок Роману, що залишився на своєму місці.

         «-Хоч би вона не передумала! Як зробити все так щоб її не гнівати? Потрібно буде зарезервувати кафе  на той час. І зробити замовлення одразу, щоб офіціанти не заважали!»

         Поринувши в роздуми юнак не помітив, як промайнуло тренування. Нікого навколо не помічаючи брюнет ішов по вже обраному маршруту. Навіть вже продумав, що говорити і як рухатись, але смс-ка все ще прийшла. Завжди не знання змушує людей нервувати.  Маючи вільний час він виконав домашні завдання та вирішив всі питання з паперами в комітеті. Час продовжував іти а бажаної смс-ки все ще не було. У відчаї Роман почав ходити по кімнаті колами, кожної хвилини перевіряючи екран телефону.

         -Друже що з тобою? –турботливо поцікавився Жека.

         -Нічого. Смс-ку чекаю. – огризнувся брюнет ходячи зі сторони в сторону.

         -Від кого?

         -Не твоє діло…

         -Воу – воу. З якого ти цепка зірвався? – виставивши руки в перед, підняв брови хитрий лис. – Що я такого запитав?

       -Просто не чіпай мене зараз! – сціпивши руки в кулаки, зашипів брюнет відчуваючи як його піджидає зрада. Настрій його впав нижче планка, а нерви ледь тримались на тоненькій волосинці стримуючи його від погрому кімнати гуртожитку. Хлопець важко дихав з кожним новим подихом його все більше заповнював гнів та лють, а  в голову приходили погані думки та сцени.