Міна напружилась ще сильніше коли перед нею вийшов брюнет. Подих перехопило а перед очима сплинули давно забуті спогади про події в минулому.
«-Міна ти повинна вийти замість Колі! – властним тоном звернувся до неї тренер.
-Але ж ми з ним у різних категоріях. Мене допустять на татам! –не сміливо підняла очі дівчинка.
-Я про це подбав, не хвилюйся!- знову затягнувся старий чоловік.
-Але це ж обман! Я… Я не можу обманювати людей…- зам’яла маленькі пальчики дівчинка.
-Зрозумій що колі дуже тяжко і ми повинні його підтримати. А як ми можемо його підтримати? Вірно перемогти ці змагання. – обнявши за плече пояснив тренер. – Тож давай постараємося разом!
Дівчинка залишилась одна на роздоріжжі, не в змозі прийняти правильне рішення. Але час спливав і потрібно приймати рішення. Дівчинка вийшла і сміливою ходою попрямувала до татама. Зайнявши свою позицію дорікала себе думками.
«-Після цього точно покину спорт! І переведуся в іншу школу!»
Від роздумів вона не помітила, як перед нею виріс противник. Одного з нею віком, хоча виглядав набагато меншим за не можливо навіть одної ваги, але різнило їх лише стать про яку окрім тренера ніхто не знав. Вони приготувались суддя дав команда починати…."
* * *
Роман по проханню викладача стає з Ясміною в спаринг. Це сильно навіть здивувало юнака. Що ще з дівчатами не ставав в такого роду тренування. Щоб не нароком їх не нашкодити чи сильно травмувати прекрасних однокласниць. Це ж не пацани, що вже все повідбивано давно, і м’язи жорсткіші. Зараз переді – мною стояла не просто дівчина з волоссям кольору вогню.
«Той день був найжахливіший у моєму житті! – брюнет стиснув кулаки сильніше пригадавши ганебну для нього картину. Я добре його пам’ятаю… Ніби це сталось недавно… Думки що мене турбували і заважали сконцентруватися на поєдинку.
"–Це що дівчина? – не вірив свої очам. Оглянув старших, але ті і далі готувались до початку, не помічаючи мого занепокоєння. –Як я можу битися з дівчатами? Чому лише я бачу, що це –руда дівчина, а не хлопець?"
Це був останній бій і вже всі повинні були вирушати по домівках, на формальності у вигляді поправки кімоно і загляданню в очі вже ніхто не приділяв увагу, лише піднявши руку догори оголошуючи про початок поєдинку. Одна атака з боку дівчини, я ледь встигнув ухилитись, за ним же другий випад.
Серед цих швидких рухів і ухилів від нападу противниці, я досить швидко втомився та не міг холодно міркувати .
"–А вона добре натренована! Але ж і я не наношу удари в повну силу, адже вона ніжна та крихка ще замаю. "– поки брюнет замислився противниця знову робила випад, а головний суддя підняв руку нагороджуючи її ще пів бала. Юнак трохи поплигав на місці знімаючи надлишок напруги.
Та часу зовсім не лишалось на нові стратегії чи продумування планів. Віна подався в атаку і за крок до противника почу свисток… Юнак відійшов в на кілька кроків назад глибоко дихаючи та шукаючи поглядом свого наставника.
"-Що все скінчилось? – хвилювався Роман ходячи зі сторони в сторону очікуючи вердикту. Його противник явно не нервував, здавалось перемога руду обманщицю взагалі не цікавила, а лише забратись скоріш із ката подалі від цієї ганьби."
Суддя піднімає руку і вказує в бік рудої, що схилила голову. Почувши ім’я вона не одразу підняла голову. А в мені все похололо та вогняний річка піднімалось із самих глибин перетворюючись в злість і ненависть, а моя шкіра запалала соромом.
«- Це ж якесь дівчисько… Я програв якійсь дівчині?!!! Не може цього бути… Як батьку в очі загляну? А хлопці що скажуть? Що я слабак? Але ж проти мне була дівчина…. Як я це всім доведу?»"
Брюнет зайняв позицію на каті по дорозі розминаючи перед тренуванням. Він був спокійний як ніколи, пригадування сцени лише змусив обвести поглядом стоячу перед ним руду дівчину.
-Ну що крихітко, подивимось чому ти навчилась за ці роки!
#10149 в Любовні романи
#2454 в Короткий любовний роман
#3950 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 14.12.2021