Глава 32 : Спізнення

       Під вухом почувся дивний звук. З кожною новою секундою він ставав голосніший і нестерпніший, хотілось його прибрати  по далі, щоб більше не повертався.

        -Дівчата вимкніть будильник! – пролунало від Аліни, що накрилась подушкою.

        -Я не ставила … -пробубоніла Вера перевертаючись на інший бік. – Це напевно Міна..

        -Міна прошу тебе вимкни телефон…

      Рудій як і іншим не хотілось відкривати не одне око, щоб ще хоч трошки поспати. З великим зусиллям,  руда відкрила одне зелене око трохи примружуючи, щоб навести різкість. На екрані телефону виднівся не відомий номер.

     -Алло. – піднявши слухавку дівчина спробувала пробудити мозок, щоб не впустити нічого важливого.

        -Доброго ранку! Як спалось крихітка? – почулась посмішка по ту сторону слухавки.

        -Що? –в нерозумінні, голос був досить знайомим.. –Ромка?

        -Значить вже прокинулась, збирайся на навчання потрібно поговорити!

        -Що? – дівчина почала злитись. – З вітки в тебе мій номер?

        -Пізніше дізнаєшся…

      -Та пішов ти! – дівчина поклавши слухавку, кинула телефон на одіяло, сама впавши на подушку, щоб прийти в себе.

        -Хто це був? – сонно поцікавилась Ліне.

      -А вгадай з одного разу! Той покидьок. Десь відрив мій номер, тепер щей через телефон мене діставатиме... - зітхнула ліниво Ясміна.

        -А скільки годин? – взявши з тумбочки окуляри, Вероніка спробувала  встати.

        -Без п’ятнадцяти  десять. – спокійно відповіла Ліне глянувши на свій. – А що?

     -Взагалі то сьогодні понеділок. – крикнула Вера, і як ошпарена підскочила з ліжка швидко одягаючись.

       -Що??? – синхронно промовили Лера з Міною і в точності за подругою підскочили з ліжок, хутко одягаючись.     

       Сьогодні  Міні,  як ніколи  було важко рухатись. Кріпатура і вчорашній стрес висів свинцевими нитками на ділі дівчини, але вибору великого не було, вона і так досить багато пропустила. Розчісувались  вже по дорозі в навчальний корпус, на круті зачіски в них часу не було тому вирішили просто розпущеними піти. Серед подруг у Аліни були саме довше волосся, що зараз досягало середини стегна. Та не за це дівчата зараз хвилювались а за той предмет на який спізнились.

         -Боже хоч би на очі наглядачам не потрапити! –молилась Ліне.

         -А мені чесно вже все одно… Уже й сама згодна покинути цю школу… -подумала в голос Міна

          Вероніка постукала в кабінет алгебри, готуючись до смертного вироку.

         -Вибачне за запізнення, ми проспали. – виправдовувалась Вероніка.

         -Проходьте! – кинувши  грізний  погляд  на дівчат, з  під лобу похила  жінка. Вона  не любила коли на її урок хтось спізнювався. Виглядала вона стримано, як всі вчителі її віку. – Тіки, свої щоденники і зошити з домашнім завданням мені на стіл!! Особливо ти Кімлик. Ти робила домашні завдання?!

         -Так. Намагалась робити всі, що мені приносили подруги! – відповіла руда кладучи свій щоденник і зошит. Направилась вже до своєї парти, але похила вчителька її затримала.

        -Почекай, я хочу перевірити твій рівень знань! – вчителька заглянула в учительський журнал, а потім в зошит дівчини. Очевидно вона хотіла, до чогось зачепитись, але не було зачіпок. – А твоя довідка з лазарету?

        -В класного керівника. Я не знала, що  її потрібно всім  вчителям показувати! – сонно але впевнено відповіла руда. – Якщо ви бажаєте, то я зараз чи після уроку схожу за нею. І принесу вам. – весь цей час клас мовчав і тримав  увагу  на  ній,  в повітрі  була  напруга. Від цього починало нудити.

           -Ні я сама гляну сідай на місце! – відаючи її речі, вона продовжила розповідати теорію.

       -Привіт  крихітка! – промовив пошепки  Роман  посміхаючись, не відриваючи погляду від  вчительки. Що б вона не помітила його відволікання.

         -Вже вітались, і я тобі не крихітка! – вмостившись зручніше, дівчина закинула ногу на ногу, записала в зошит дату і те що було на  дошці  максимально  намагаючись  підтягтись  за  іншими.

         Спізніли дівчатам, явно  не вистачало кофеїну в крові. Докладаючи великі зусилля, щоб не заснути на парті і як омога уважніше слухати вчителя, що викладав нову інформацію по предмету. Їх зігрівала лише думка про каву, та про велику перерву після цього уроку.

          В самому кінці вчитель оголосила про інтенсивну підготовку до екзаменів, що пройдуть в кінці симестру.

        "-Кому щось не зрозуміло чи за додатковими темами, чи консультацією звертатись до неї особисто."

           І як по магії продзвенів всіма очікуваний солодкі звуки дзвінка, який оголошував про закінчення уроку. Міна зітхнула з полегшення, швидко складаючи свої речі в рюкзачок середнього розміру і з маленькими вушками біля верхнього замку.

         -Доволі мило. – кинувши короткий погляд на нього брюнет. – Не бажаєш випити кави зі –мною? – без всяких подколів і натяків запропонував той «-Хоч би вона не відмовилась! Хоч один разок! – надіявся граючи жовнами з серйозним обличчям.»