Розділ 30: Лігво звіра

      Дівчину з яскравим волоссям під руки завели в приміщення з тьмяним світлом та насильно посадили в крісло перед офісним столом. Судячи по площині цієї кімнати було схоже на кабінет якогось президента великої компанії, а не голови шкільної ради. Стіни, меблі і повітря навколо випромінювали владу, зверхність і жагу до помсти. Навіть крісло в яке посадили дівчину просякло гнилим запахом. Наглядачі вийшли і Міна не гаючи часу хутко кинулась перевіряти, за склом було досить високо, а  велетенські вікна були зачинені.

        -Не раджу  тікати через вікно... Там досить високо! - зайшовши в кабінет  Віталій  попрямував за великий стіл. – Нам зараз принесуть  по чашечці горіхового лате. Присядь поспілкуємось! –натягнувши посмішку  ввічливо вказав юнак на крісло перед столом,  притримуючись манер.

       -Ти ще не наговорився? – сівши в крісло Міна поклала ногу на ногу і схрестила руки, виказуючи своє не вдоволення.

        -То була лише підготовка. –спокійно і без емоцій відповів той. До кабінету зайшла секретарша у досить відвертій уніформі. Шкільною її точно назвати було б складно, молода жінка була одягнута у форму японської покоївки  з якоїсь анімешки. –Ось і наше лате.

           Міна продовжувала мовчати, через здивування і усвідомлення справжнього лиця Віталія.

         «- Он значить чому  Ромка так нервував.  Щось підозріло це все? Ну нічого, головне не нервувати! - прослизнуло в голові рудої.»

         -Пригощайся, не соромся! – беручи з підносу чашечку лате,  синьо-жакетчик  вдарив  секретаршу по сідниці, від чого та  явно була не  задоволена,  але на перекір нічого не сказала.

         -Так про що ще, ти хотів поговорити?- з острахом беручи свою порцію з підносу поцікавилась Міна. Вона намагалась не викривати свої емоції, викликані його поведінкою.

         -Тем  багато…- випивши напою Віталій вмостився зручніше. – Наприклад: - які у вас з Ромкою відносини? Ви зустрічаєтесь?

        -Ні… Ми не зустрічаємся!- дівчина посміхнулась, відчуваючи підступ в його словах. Хоча сама пригадала слова Романа, які  він сказав в палаті. – В мене є хлопець! А чому тебе це цікавить?- вона не наважувалась пити  лате,  на мить їй відчувся дивний запах, що йшов з напою.

          -Та намагаюсь зрозуміти.... Чому він так крутиться навколо тебе? – з лицемірством посміхнувся той.

         -Тобі здалося!  Чому  ти так цікавишся його життям?  Ви що брати?  Хоча на братів ви не тягнете... Скоріш давні конкуренти я б сказала! – руда поставила повну чашку лате на його стіл, продовжуючи прощупувати слабкі сторони ...

            -Чому ти не пила лате? – перевів стрілки, хоча очі заблистіли іскрою зневаги.

            -Нажаль в мене немає куди.... Перед нашою зустріччю я вже порцію випила...

            -Ааа. – звів Віталій лодоні разом з’єднавши лише пальці,  закрутився на своєму кріслі.

           Руда відчула тривогу що висіла в повітрі.  Здавалось з кожною хвилиною вона набирає більше сили і похмурості. Їй хотілось забратись з цього місця подалі і ніколи не повертатися.

          -Ну добре… Не скажу  що рада була цій зустрічі але мені вже час іти… Гора справ назбиралась! Бувай. – вона встала і попрямувала до виходу.

           -Що, ти вже ідеш? - вдав що засмутився Віталій.-  Я думав ми ще трішки поспілкуємось! – карлик залишився в кріслі, підступно спостерігаючи за Ясміною.

         -А я думаю ми достатньо наспілкувались. – дівчина  спробувала  відкрити двері,  але вони виявились закритими з зовні. – І як це розуміти? – озирнулась  на спокійного юнака,  який продовжував сидіти в своєму кріслі  лише розвернувшись до вікна лицем.  Ясміна сильніше спробувала їх відкрити, смикаючи за ручку.

          -Можеш навіть не намагатися... - переможно підмітив синьо - жакетчик. -З зовні мої хлопці чатують… - він щось там помахав рукою.

          -"Що? Він що це спланував?!! Отже сволота... - поставила руки в боки руда. -Дідько. Що за хлопці пішли? Один закриває, другий цілуватись лізе і руки заламує! То огидного носка в рота запхнути хочуть... - вона протяжно видихнула. - Ні цього так просто залишати не можна... Ось я вам всім покажу!"

        Найбільше дівчина не виносила  коли її заганяють у глухий кут і змушують танцювати під чиюсь дудку. В середині піднімалось роздратування,  вже не стримуючи його вона трохи відступила та з оберту вдарила ногою по дверях . Почувся гучний звук від якого заколивалися самі дверей і стіни, а з стелі посипалась штукатурка.

       Віталій здивовано підскочивши розвернувся на кріслі, страх та подив застигли на обличчі від нового коливання вхопися за стола. Руда знову спробувала відкрити двері ногою, але вже поблизу замка.

        -Ей ти що робиш? – чашка горіхового лате посунулась і впала на дорогий килим, залишивши пляму. Очевидно, що це не входило в його плани. Він підскочив із крісла щоб зупинити псування шкільного майна. –Стій, я  не дозволяв тобі цього робити! – почувся хрускіт дерева, посипались тріски, а двері як по магії розкрились перед  Ясміною.

           -А я в тебе і не питаю. – вдихнувши свіжого повітря, підбадьорилась Міна. – Бувай!  

                                                                 *              *             *