Розділ 28: Обмін.

         Дівчата вибігають із аварійного виходу  не дивлячись куди  прямують, чекаючи погоню позаду себе. Прямісінько зі сходів, Ясміна з подругами потрапляють, в  руки тих синіх жакетів. 

        -Попались! – озвучили хором здоровані, прижимаючи до себе дівчат, щоб ті не мали змоги вирватись. Дівчата, були схожі на тоненькі гілочки у велетенських руках.

            -Відпусти, що ви собі дозволяєте! – почулось від Вери з Аліною.

         Отямившись Міна оцінила здорованя в руках якого  опинилась. Вони тримали дівчат за руки вище ліктів, щоб  зухвалі  красуні не змогли  чинити їм опір. На вигляд він був досить міцним і високим, та інстинкти  самозахисту дівчини  взяли вверх над страхом та панікою.

         Руда  спершу наступила йому на ногу  звільнила свої руки піднявши догори,  тим самим знімаючи кільце рук велетня,  потім замахнувшись з під низу розкривши повністю долоню і трохи зігнувши пальці, низом лодоні вдарила його прямісінько в ніс. Здоровань  схопившись за носа  відступаючи  на  кілька  кроків  назад  вилаявся, побачивши що в нього з носа пішла кров не на  жарт розлютився.

          -Ах ти ж стерва… - рвонув  до застиглої Ясміни. – Я тобі зараз… -  його чекав сюрприз. Міна підпустила його на витягнуту руку і з оберту  вдаряє ногою йому в лице,  бідолашний хлопець із шумом падає на асфальт безтями,  як велика шкафа.

           Два інших лиш застигнули на місці, здивовані моторністю і швидкістю Міни. Вона лише полегшено зітхнула, задоволена  чудовою розтяжкою ніг.

         -Відпустіть моїх подруг, негайно!!! – наказала руда громилам, показуючи вказівним пальцем в низ.

         На звуки падаючої шафи із повороту вибігає Роман із тим коротуном Віталієм, що нагадував їй шотланського козлика. З ними було ще кілька юнаків в синіх жакетах, вони були в ступорі, поки голосно не засміявся Роман.

          -Знову ти із своїми іграми?!! – розслабившись звернулась Міна до Ромки.

         -Я тут ні причому! – піднявши лодоні в гору не винно завірив юнак із бігаючими очима. – Я свої обіцянки виконую!!!

       -Та ну не втирай мені що за всім цим стоять ці… - дівчина вказала горизонтально піднятою лодонею. – Синьо-жакетчики.

         -Синьо-жакетчики? – Роман знову істерично засміявся. – Оце сказонула.

        -Єй!  Віталій,  чи як там тебе.. – руда звернулась до головного коротуна міні банди. – Хай твої товариші  відпустять моїх подруг! – вказала великим пальцем позад себе.

         -А якщо не відпустять? – вийшов в перед міні шотландець.

         -То з вами всіма буде теж  що і з ним! – дівчина знову вказала на лежачого в крові непритомного здорованя  позаду себе.

          -Пропоную обмін! – глянувши на колегу  заявив головний його очі загорілись підступом.

        -Що ти задумав? – розгнівавшись Роман схопивши того за шкабарки піднявши в повітрі  і глянув у вічі палаючи від люті.

          -Це тебе вже не стосується! - знімаючи з себе руки Романа  відповів Віталій, приземляючись на землю.

          -Я згодна! – втрутилась Міна схрестивши руки на грудях. – Які умови?

          -Не роби цього! – закликав стурбований брюнет. – Ти не знаєш на що ідеш…

        -Я відпускаю твоїх подруг  а ти прогуляєшся зі- мною! – посміхнувся коротун  кинувши короткий погляд на Ромку.

        Міна на кілька секунд замислилась,  але безпека Аліни з Веронікою  були для неї важливішими за власну безпеку.

        -Іде! - Міна була впевненою  що їй нічого не загрожує  і вистачить сил за себе постояти.

        -Сократ, Єхид! – здоровані відпустили наляканих дівчат.

       -Ром, відведи їх в школу... – попросила Міна в той же час відчула  як ті здоровані переступивши свого колегу  взяли її по під руки  і майже підняли над землею.

       -Ну а ти,  підеш з нами! – зловіще посміхнувшись  розвернувся коротун  і попрямував в не відомому напрямку.

          -Міна!! Міна!!!– ринулись Вера з Аліною  вслід за синьо-жакетчиками.

         -Зараз ви їй нічим не допоможете! – затримав їх однокласник.

         -Це ти в усьому винен! - в сльозах Ліне почала бити Ромку в груди на що юнак прижав її до себе намагаючись заспокоїти.

         -Не думала  що скажу це колись. – тримаючи руки на своїх ліктях почала Вера дивлячись в слід зникаючим силуетам нажитих ворогів. - Потрібна допомога «Металевих перевертнів»!

           -Боюсь що одними Металевими тут не обійтись. – хлопець  погладив Аліну  по спині  намагаючись заспокоїти її. - Ходімо обговоримо все в школі!  Я зберу всіх своїх!