Розділ 27: Сині –жакети.

          Із смутком в серці  Міна провела поглядом  давнього друга  що через багато життєвих труднощів пройшов разом з нею. Дівчині здавалось що вона з ним  більше ніколи не побачиться. Від цих думок  на очах Міни виступили сльози.

           -Оце так... Кімлик Ясміна, зронила сльозу...

           Міна хутко завертіла головою, шукаючи джерело тих слів. В пошуках наткнулась, на постать у провулку. Приглядівшись дівчина впізнала нестерпного однокласника що останнім часом не дає спокійно дихати.

        -Це не твоя справа. - витираючи сльози, відвернулась в протилежний від нього бік, байдуже відповіла руда. – Що ти тут забув?!!

          -Не що, а кого?- посміхнувся той, легенько обпершись плечем  на край стіни будинку, ковзаючи по ній поглядом; адже йому як найбільше хотілось дізнатись про неї, дізнатись того, чого ніхто не знає.

         -Знову ти зі своїми тупими натяками.. – в Міни не було бажання продовжувати цієї безглуздої розмови. – Залиш мене в спокої!!! - Ясміна пішла в той магазин сама, щоб уникнути будь якого контакту з хлопцем.

         -Це що, та  сама дівка  по якій сохне наш Ромка?? – почувся легкий смішок незнайомої людини.

        Голос їй здався  настільки знайомий,  що Міна зупинилась на  місці і озирнулась. Там стояло чоловік 5 -7 у темно синій формі, а на верхній частині піджака  була вишита яскрава емблема велике у вигляді великого колола з вертикальним мечем по середині. Не бажаючи влазити в їхні дитячі ігри,  руда відновила свій шлях в магазин саркастично фиркнувши без настрою. Вона не встигла зробити і кілька кроків,  як перед нею виросли  два здоровані близько 2-ох метрів у висоті. На чолі групи стояв рижий коротун із маленькою борідкою, його очі Міна не змогла роздивитися. Судячи з як стояли його посіпаки, в нього було величеееезне "Его".

         -Ей... Почекай ! - крикнув коротун, явно не хотів з нею прощатися. -   Ми хочемо з тобою познайомитись по ближче ! – зарозумілість повновладдя   явно повисла в повітрі, отруюючи всіх довкола.

         -А я, ні! - стояла на своєму вона. -  Пропустіть мене! – ввічливо попросила  Міна,  зробивши кілька кроків в один бік та в інший  не бажаючи вступати в конфлікт.  Але ті хлопці не хотіли,  так просто її відпускати,  повторюючи за нею,  її ж рухи.

        -Тобі доведеться, затриматись! – підійшов юнак ближче, і поклав свою долоню на Мінине плече, але плечем те місце не назвеш. Через свій зріст він ледь діставав до лопатки.

     -Ой йой.... Я не раджу тобі, цього робити Віталій! – прикрив очі брюнет долонею, співчутливо спостерігаючи з боку  навіть не рушивши зі свого місця, залишаючись абсолютно спокійним.

      -Чому це?? Боїшся, що я зроблю боляче твоїй подрузі?! –продовжуючи тримати руку на тому ж місці, Віталій озернувся на Романа єхидно посміхаючись, відчуваючи владу над ситуацією.

        Ясміна закотила очі,"- Як же ви всі мене вже дістали!" -  глянувши на руку самовпевненого нахаби на своєму плечі. Без вагань підступила до наглюки в притик, схопила двома руками під самим плечем щільніше питискаючи до свого плеча, і щосили потягла наглюка вперед підштовхуючи своїм тазом. Приголомшений коротун  як пір'їнка перелетів Міну приземляючись на своїх товаришів. Решта його друзяк залишились на своєму місці, не знаючи що робити далі. Очевидно не один із тих підлітків, не чекали такого повороту подій,  пролунав лиш істеричний сміх Романа.

            -Я ж тебе попереджав! – хлопець продовжив заливатись сміхом, тримаючись за живіт.

       -Відправляйся до дитячого садочку, коротун! – заграла щовнами оцінивши пережите, Міна усвідомила, що її банально використали, для вияснення її ж сильних сторін. –Не наближайтесь до мене, якщо хочете залишитись цілими!!! –крикнула щоб всі добре почули глянувши на інших в синіх жакетах  що залишились в стороні, і переступивши ту груду громил що не давали їй пройти відновила свій шлях в магазин  поправивш рижуваті пасма кинувши їх через плече.

                                                                       *            *          *

        Магазин був досить великий, і наповнений різноманітних матеріалів, для всяких хобі, що приблизно знала Ясміна. Їх було настільки багато, що дівчина кілька хвилин із захопленням  в очах все розглядала не взмозі чітко зорієнтуваться в просторі матеріалів.

           -Чим я вам можу допомогти? – зненацька для Міни почулось позаду.

           -Ой. – здригнулась Міна озираючись. – Так мені потрібно все для графіки.

           -Прошу за мною. – наголосила жіночка.

        Жінка  відвела  руду  в кінець магазина, і виставила всі матеріали,  що могли б зацікавитись Ясміна. Їх було настільки багато, що навіть не всі помістились на вітрину.  Вона кілька хвилин все розглядала, і ретельно вивчала їхні складові, що входили у ці матеріали. Визначившись руда, почала перечисляти продавцю потрібне їй.

        -Так,  мені блокнот А5 формату, набір простих олівців,  клячку,  підстругачку,  лінери 001, 01, 03, 08 чорного кольору,  синтетичні пензлики 01, 5, 8, та набір акварельних маркерів.

         -Ще щось?- складаючи речі в пакетик, поцікавилась жінка.

         -Я думаю поки що, це все. Якщо ще щось пригадаю, то обов’язково зайду сюди ще.