Розділ 26 : Давній друг

         Пройшло ще кілька днів з того вечора.  Лікар  в останнє оглянувши дівчину,  офіційно виписав Міну із лазарету.  Радіючи свободі руда з подругами, і купою речей повернулась в кімнату.

          -Нарешті я в дома. – з радістю впала на своє ліжко. – Цього я довго чекала.

          -Помітно. – кладучи книжки на стіл, підмітила Вера. – Іди в душ,  а ми  з  Аліною зробимо чайку.

          -Ой! Точно. – руда підскочила, взявши рушник рвонула в душ.

         За  час поки Міна ніжилась в душі, д івчата вспіли заварити чаю, і дістали всякі смаколики в честь її виписки. Аліна як завжди клацала на телефоні, а Вера  щось малювала,  в  маленькому блокноті. 

        -Нудно! – зітхнула Ліне,  відклавши телефон замислилась. – О. Вер  давай Міну на шопінг зводим! 

         -Ти впевнена, що це хороша ідея?

         -Думаю, що так... Після недавніх подій, їй просто не обхідно провітритись.

         -Ну то за чаєм все обговоримо.

         -Що ви вже обговорювати зібрались? – зайшла Міна в кімнату просушуючи волосся рушником.

         -Ой! – Вероніка підскочила, від різкої появи подруги позаду. – Налякала.

         -Вибач, не хотіла. – сідаючи за стіл руда, взяла чашечку з гарячим чаєм.

         -Нарешті. Вже чай охолонув. – приєдналась Вера з Аліною.

       -Що це у вас тут смачненьке? – заглядаючи в пакетики, поцікавилась руда. – А де це ви таке накупили?

         - В місто в минулі вихідні їздили.

         -Мммм.... І я так хочу!  Бо вже нудить від цих стін.

         -До речі, я  пропонувала Вері повезти тебе на шопінг. – підмітила Ліне,  глянувши на Вероніку.

         -Я не проти. - посміхнулась та.

         -Тіки спочатку потрібно підійти до керівника гуртожитку, щоб він виписав тобі пропуск.

         -Зараз доп’ємо чай, і схожу до нього.

         -Тіки є ще один нюанс… - запнулась блондинка.

         -Який?

         -На пропуску,  потрібна печатка голови шкільної ради..

         -Тобто Романа. – Вероніка договорила, те що не змогла сказати Ліне’.

        -Ну якщо потрібно, то підійду. – із вражаючим спокоєм відповіла Міна. - Шкільна рада працює у вихідні?

         -Здається працює. -  замислилась Ліне. – Тільки здається лише до обіду. Так що поспіши!

        Руда хутко допила свій чай і пішла збиратись та досушити волосся.  Взявши в голови гуртожитку бланк і зразок дівчина швидко заповнила його, та дала знову голові гуртожитку, він в свою чергу поставив свою печатку в низу листка та направив до голови учнівської ради. На вулиці було сонячно, і досить тепло для прогулянок. Щойно теплі промінці торкнулися щічки рудої , як в неї піднявся настрій ще вище, і вже не турбували думки про скору зустріч з Романом.

         Дівчина вдягла навушники, і включила активну музику на телефоні. Ритми додали впевненості, і швидкості кожному  новому кроку. Міна швидко дійшла до навчального корпусу і знайшла потрібного їй кабінету. Дівчина зняла один навушник, і ввічливо постукала в двері, хоч і уявляла що почнеться за дверима.

         -Можна . – відчинивши двері запитала руда.

     -Можна заходьте! –не піднімаючи голови відповів Роман, завалений паперами, які швидко підписував, і ставив штамп.  Біля нього ще над паперами сиділи Вадим з Євгеній.

      «- Вони всі, такі зосередженні. – подумала Міна. – Зовсім не такі, як тоді в парку. А може це не вони?» Міна підійшла до столу.

       -Мені потрібно завірити пропуск!

      -Пропуск? – хлопець не зрозумів. – Здається вже всі, в цій школі мають пропуск…. – Роман підняв голову, і здивовано глянув на дівчини із рудим волоссям заплетиним в дві коси.

       -Я ще ні. – вона впевнено штовхнула бланк в перед. Листок доїхав до великої стопки паперів.

     -Міна? – зрозумівши, що занадто розслабився, хутко взяв себе в руки. – Радий, що тебе вже виписали. – він взяв бланк та підписав, як всі попередні папери,  завіривши ще штампом. – Ідеш гуляти в місто?-  поцікавився Роман тримаючи бланк в руці, відкинувшись на спинку стільчика.

         -Я не зобов’язана, перед тобі звітувати! – дівчина склала руки на грудях, ставши в бойову стійку.

        -Тоді я можу не віддати тобі цей пропуск.... - прощупував русий.

      -Одже я тоді піду самовільно! І тоді вже не повернусь. – дівчина підійшла до нього ближче обійшовши Вадима, щоб забрати листок.

         -Що, і залишиш Аліну з Верой? - відвів литок в інший бік.

         -З чого ти взяв?! А втім... Дізнаєшся сам.... – дівчина висмикнула бланк з його руки.

         -Пам’ятай, що я тебе знайду,  в будь-якому куточку землі! – проводив поглядом ідучу Міну.

        -Тіки не мене! – інтригуюче оглянулась, перед виходом руда. Кинувши підступний погляд,  вийшла геть.