Розділ 23: Раптовість

         Ясміна вивчала домашні завдання, що приносили їй подруги щодня відколи вона тут, і читаючи книги взяті в бібліотеці. Що сили Міні, хотілось виздоровіти, і повернутись до звичного ритму, навчання та тренування.

        Поки що це було єдиною розрадою, в цій жорстокій школі.  Потроху  руда почала вставати, і ходити по палаті, хоча виходило це не одразу, в зв‘язку з хворобою. В дівчини боліли всі частини тіла, і кожен крок здавався мукою, особливо спина та ноги. А руки посиніли від капельниць.

         Проводячи години на самоті,  Міна  все частіше замислювалась про те щоб змінити школу, щоб забути знущання Романа, і не бачити його мерзенного обличчя.  Міна була згодна на будь-які умови, щоб лише більше не контактувати з тією бандою.  Але це було неможливо.  Їй не було куди  їхати,  а батьки на її думку, були далеко від цього місця. І за весь час перебування її в лазареті, ні разу не зателефонували. Це було досить дивним, з їхнього боку, адже адміністрація школи обов`язково сповіщає,  рідних про подібні ситуації.

        В коридорі почувся шум, що швидко наближався. По голосам і розмові було схоже,  на шайку «Металевих перевертнів» . Від  морального приниження,  дівчина ослабла в дусі  і  не знала, що робити. Міна продовжила читати книгу не зважаючи на дратуючий її шум.

       -Так я їздив.  Їхній голова пред’явив мені скаргу. Буцімто ми їхні традиції привласнили! – Роман знизив трошки голос заходячи в палату, напевно не хотів когось турбувати чи розбудити.

         -А ти що їм відповів?

         -А я йому сказав, що перешлю копію документа в електронному вигляді.

         -Щось мені здається, що це була провокація на конфлікт! – почувся голос Євгенія.

        -Це очевидно. Я не такий тупий,  як він думає. Покарауль поки я її провідаю. - голоси стихли біля шторки рудої.

         -Ууу. Ти ще не награвся? Хочеш продовжити почате?

         -Нічого я не хочу. Перестань! Все я пішов!

                                                           *               *               *

         Не сміливо,  відсунулась лікарняна шторка,  і у проході виріс силует юнака. Дівчина не відводила погляду від книжки хоч, і відчувала на собі його погляд. Підліток пройшов в середину, і зупинився біля вікна, кинув короткий погляд на букет біля ліжка..

         -Як ти тут? – не впевнено та із нотками сорому в голосі, поцікавився голова.

         -Нормально. – перегортаючи сторінку, спокійно відповіла Міна навіть не дивлячись на нього.

        -А почуваєш себе як?

      -Прийшов загладити свою провину?! – відвівши очі від книжки прохрипіла Міна, глянувши на хлопця з одною піднятою бровою.

       -Нічого подібного. – склав руки на грудях той. – Просто це моя робота… Дивитись, щоб з учнями було все добре. - соромлячись відвів погляд в бік граючи вилицями.

        -Хочеш допомогти?

      -Так хочу. – оживився Роман. – Тобі щось принести? А може чогось купити? Ну там ліки чи ще щось. – виправився той, на здивований погляд дівчини.

      -Хочеш допомогти, вали звідси! А ще краще не наближайся до мене і моїх подруг! Я зрозуміло пояснила? – і знову продовжила читати книгу.

      -Хочеш, щоб я від тебе відстав?! – налився гнівом Роман, червоніючи на обличчі. Підійшовши ближче до ліжка граючи вилицями він продовжив. – А дзуськи тобі! – помітно, що від чергової відмови,  в нього пар валить із усіх щілин.  –Я не відстану від тебе,  бо ти моя!!!  Забуть про свободу! 

       -Я щось не чітко пояснила??! Відвали! – її зіниць розширелись, повторила Міна.

       Хлопець розвернувся, і дійшов майже до самої ширми, а потім розвернувся на одній п’ятці та знову підійшов до неї в притик.

      -І не мрій! – руда знову хотіла нагрубити, але спритний Ромка вхопив її за підборіддя одною рукою, а іншою за потилицю, і не гаючи часу поцілував. А потім різко відпустив її та попрямував, в попередньому напрямі, і перед самим виходом оглянувся. – Не сумуй крихітко, я ще у вечері загляну! - та підморгнув,  шокованій його діями дівчина,  що залишилась в тому ж положенні. 

       -Не являйся суди кретин!!! – прийшовши в себе розгнівана, підлим вчинком кинула перший зошит,  що потрапив їй під руку.

                                                      *                *               *

         Вероніка ще працювала над своєю картиною, коли до її класу зайшла близька подруга. Підійшла до подруги,  і присіла біля неї на вільний стільчик.

         -Привіт, тобі ще багато?

         -Привіт. Та ні зараз ще пару мазків, і буду складатись. Почекаєш? Чи ти кудись спішиш?

         -Та ні. – подруга трошки ніяковіла, ніби хотіла, щось  розповісти, але не знала як.

         -Що сталось? Говори Ліне! – помітивши скромну поведінку подруги, озвучила Вера.

        -Сьогодні перед великою переривою, я бачила як Ромка з Жекой, вони ішли в лазарет. Я підозрюю, що вони навідували Міну. – мнучи пальці зізналась Аліна.