З далеку, дівчина чула, знайомі голоси і розмови. Міна по тихеньку просиналась. Відкриваючи очі руда, помітила подруг, що робили домашні завдання, на краю її ліжка.
-Привіт сонько. – помітивши, що подруга прокинулась, привіталась Вєра. – Як спалось?
-Ніби добре – потягуючись позіхнула Міна, в серці радіючи зустрічі з подругами.
-Як ти себе почуваєш?
-Вже краще. – з хрипінням закашлялась руда.
-Воно і видо. Лікуватись ще тобі, і лікуватись.
-Без тебе, сумно в класі стало… - сумно підмітила Ліне.
-Скоро повернусь! – посміхнулась Ясміна. – Ми тут самі?
Аліна тихенько встала, і на вшпиньки заглянула, в кожну секцію палати. Переконавшись, що вони самі, спокійно повернулась назад.
-Так ми самі. – оголосила та подругам.
-Як ви? Перевертні більше до вас не преставали? – піднявшись дівчина опираючисьна лікті, підтяглась до спинку ліжка.
-Та ні. Їх сьогодні, взагалі не було на заняттях. Таке враження, що дають від себе відпочити. - поправила окуляри Вероніка.
-Міна, а хто твій прихильник?
-Що? Хто? Що ти маєш на увазі? - не розіміла руда.
Подруги без слів, вказали Міні на столик, що стояв біля її ліжка. Вона повернула голову, і заворожено глянула на квіти, що стояли у великому букеті. Вони блискотіли капельками води, та переливались під світла потрапившого на них. Серед ніжно, рожевих тюльпанів, виднівся листочок він було схоже на записку. З цікавістю, і легким острахом, рука Міни потяглась за ним. Сам листочок був, в тон до тюльпанів, із золотим візерунком по краю листочка. В серці вона, боялась дізнатись, хто є власником, подарованого букету. Ніяк не наважуючись, прочитати його, вона опустила листочок на ліжко.
-Дівчата я не можу…. – у відчаї відповіла та, чесно признавшись, перш за все сама собі.
-Чому ? – не розуміла Аліна.
-Через все те, що відбулося за останні кілька днів. – у дівчини покотилися сльози, від підступивших емоцій, що переповнили дівчину – Я боюся, що він від Романа! І що це пішов етап залицяння.
-Ну що ти. – подруги підійшли до неї, ближче і обняли. – Не плач, ми з тобою!
-Навпаки, поплач Міна! Нехай вийде з тебе, все й негатив. – порадила Вєра. – Розкажи, все що відчуваєш!
-Я постійно бачу, перед собою, ті уривки… - крізь сльози почала Міна. – Я винна за все крізь, що ви пройшли… Через свою гордість… - дівчина гучніше, заплакала переходячи в істерику. – Що не змогла, вас захистити… І мене огортає, жах… При усвідомленні, що ви в руках мерзотників, які знущатимуться з вас як їм захочеться, у мене на очах.
-Не переймайся! Ми з Аліною звикли до такого! Це було просто легке, подавлення волі.
-Так. До них тут було страшніше! Попередній глава, до свого випуску, взагалі розпускав руки. Прямо перед вчителями, і йому за це нічого не було.
-Але це не нормально... Не в одній школі я не бачила такої дурниці..
-Ну це наша особливість.. - сумно підмітила Вера.
-Стривай ти сказала" Попередній глава". Тут, що якась ієрархія? – заспокоюючись поцікавилась Міна, витираючи сльози.
-Щось подібне, царській ієрархії. Новий глава стає, той що переміг старого на дуелі, перед його відставкою. Тобто перед випускним.
-Ннннндаааааа. Абсурднішого за це, я ще не чула. – підняла брови від подиву Міна. – І як часто, відбуваються такі дуелі?
-На осінніх, і весняних показових виступах. І Роман поки що на вершині стоїть.
-Це помітно. – руда подивилась на своє зап`ясття. – Він перший, хто так легко мене скрутив, не прикладаючи особливих зусиль….
-Само собою.. Скільки в нього боїв за спиною, то все ще легко обійшлось.
-Чому?
-Минула дівчина, що пішла проти нього, опинилась у реанімації, і в той же день зникла з цієї школи. – шепотом розповіла Ліне.
-Ото мерзотник! – уявивши собі ту картину, обурилась Ясміна. - Нічого ми ще побачимо хто кого! – звернулась, руда до уявного образу противника.
Еееее. Ти притримай коней! Хочеш, що б знову нам таке влаштували? – занепокоївшись настроєм подруги, зауважила Ліне.
-Вибачте, я просто не звикла до такого…. – здвинула плечами Міна.
-Алін, а скільки годин?
-Десь близько 18 години, а що?
-Нам пора на вечерю.
-Ой точно. Тобі щось принести Міна?
-Принесіть мені ті книги, і домашку сюди. Щоб мені було чим зайнятись. А то тут від нудьги, зачахнути можна.
-Ми тобі, ще якихось смаколиків принесем.
#10149 в Любовні романи
#2454 в Короткий любовний роман
#3950 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 14.12.2021