На вулиці вже сутеніло, і не залишилось людей на вулиці. Всі чим скоріш, хотіли потрапити в теплу кімнату, після важкого робочого дня, і випити чашечку гарячого чаю перед сном. Пониження температури, скоріш привело Ясміну в почуття, і побачене обурило її.
-Що ти робиш?! - відчайдушно махала руками та намагалась піднімати таз. - Злізь з мене!! –паніка примусила Міну бити коліном його в спину, щоб спихнути з себе. Вона не вірила своїм очам. –« Як він так легко взяв перемогу наді – мною?!.... Прямо, як та тінь. – Їй почали закрадатись погані думки в голову. - Так спокійно! Глибоко дихай! »
-Тепер, твоя черга! Почнем нашу профілактичну бесіду! - без великих зусиль, юнак схопив її зап‘ястя, і притиск до землі, над її ж головою.
-Відчепися!! Забери свої брудні лапи, від мене!! – лиш видавила Міна, втомившись від боротьби. Вона намагалась глибоко дихати, щоб скоріш повернути сили, і здути з обличчя довгі локони, рудого волосся.
-Чому ти не прочитала записку? Боїшся мене?? – посміхнувся хлопець заглянувши їй у вічі .
-Я тебе ні граминки, не боюся! – почервоніла на щічках та, відвівши погляд в інший бік, розуміючи що секунду назад, щось прослизнуло між ними. Щось схоже на іскорку, але Міна відчайдушно намагалась її погасити. – І не таких бачили… – Дівчина намагалась вести себе спокійно, не викриваючи своєї слабкості до таких ігор.
–Он значить як? - посміхнувся Роман на почервоніле обличчя дівчини. – Вражає!
-Що тебе вражає?
-Як ти себе контролюєш, і косиш під простачку. – Роман говорив з певною інтонацією, плавно і повільно, ніби накладаючи на вухо дівчини закляття.
-Я не розумію про що ти. – нахмурила брови та, намагаючись передбачити куди він веде.
-Я знаю, яка ти справжня.
-І яка ж я, справжня? – руда підняла брови догори.
-Ми вже пересікались раніше. Ти вже забула?
-Щось не пригадую, я такого наглюка, як ти!
-Гаразд я тобі нагадаю. –провів вказівним пальцем по лобі дівчини парубок, прибираючи деякі локони з її обличчя. – Чемпіонат 4 роки тому, фінальний поєдинок…
-Ааааа. – пригадавши сцену, Міна зрозуміла, що парубок має на увазі, а її уста розпливлись у насмішливій посмішці, приховуючи справжній сором. – Постраждало твоє самолюбство… - руда заклацала язиком, продовжуючи сипати сіль на рану. – Ти засмутився, що тебе привселюдно, перемогла якась там дівка. Бідненький!!!
-А зараз ти на лопатках ! – гордо посміхнувся той. –Це початок моєї розплати…. – прошепотів їй на вухо, повільно та солодко, вдихаючи аромат її парфумів.
-Не знала, що ми змагались? – продовжила зберігати спокій та. «–Він хоч не лізтиме, до мене цілуватись? Щось мені це все знайоме» - Чому ти, до мене причепився? Чи, більше дівчат нема?
-Ха –ха- ха. А ти кумедна… - схрестивши її руки, і чимось зв‘язав, прижав сильніше лівою рукою до землі, а іншою взяв локон волосся. Проводячи від коренів до кінчиків, наголосив. - Ні, такої як ти нема! – Роман змінився на обличчі, і різко смикнув за локон, обернувши його навколо свого кулака.
-Ай!.. Значить ти вирішив, що зараз принижуючи мене, тобі стане легше? Не думаю. Я покинула спорт!
-Якщо б я шукав полегшення, то пішов би з хлопцями битися… Знову обманюєш! Я бачив тебе на тренуваннях.
-То не спорт, а всього на всього розминка для фіз-ри…
-Не викручуйся, я бачу тебе наскрізь!
-Ти зараз косиш на маньяка?! – в дівчині пробіг мороз, по всьому тілу, від того погляду, і усвідомлення свого безсилля. «- Очевидно він діє, за чітко продуманим планом.»
З далека почувся крик дівчини, вони обоє глянули в той бік.
«– Дівчата… - подумала Міна відчуваючи відповідальність, та провину за все, що з ними відбувається»
-Ох пустун… -Сіроокий знову глянув, безпомічній Міні у вічі, трошки заспокоївшись і посміхнувся. - Можеш не хвилювати, Жека не дасть їй сумувати.. – знову пролунав крик.
-Ти і твої дружки, садисти та мерзотники! – хвилюючись за подруг, в гніві крикнула Міна плюнувши йому в лице. Знову пробуючи вирватись, але чоловіча сила Романа, та пути на руках не надовго втихомирили її.
* * *
Аліні почав, повертатись слух, шкрябання ножем, шарудіння опалого листя. Дівчина відчула, що прив´язана до дерева. Поблизу, було розведене багаття, а біля сусіднього дерева стояв Вадим, обпершись на дерево ногою і спиною, щось вирізав ножем. Оцінивши ситуацію Ліне҆ промовила.
-Що, це все означає?! Розв´яжи мене негайно!! - жмурячись від вогнища, вона намагалась вилізти, хоть одною рукою з кайданів свого викрадача. Її волосся вже розплелося, і довгі локони спадали на мотузки.
-Оооо… Ти вже проснулась…А то я тут від нудьги помираю! – продовжуючи, щось вирізати, повільно підходив до блондинки, не піднімаючи очей. – Дивлюсь, ти з Вєркою героїзму понабиралися, від рудої. – підійшовши в притик до полоненої, Вадім сховав свою фігурку в карман, а ножа приставив, до щоки Аліни, заглянув їй у вічі.
#10149 в Любовні романи
#2454 в Короткий любовний роман
#3950 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 14.12.2021