Розділ 19: Помста

       На вулиці вже сутеніло,  і  не залишилось людей на вулиці.  Всі чим скоріш,  хотіли потрапити в теплу кімнату,  після важкого робочого дня, і випити чашечку гарячого чаю перед сном. Пониження температури, скоріш привело Ясміну в почуття,  і побачене обурило її.

       -Що ти робиш?! -  відчайдушно махала руками та  намагалась піднімати таз. -  Злізь з мене!! –паніка примусила Міну бити коліном його в спину,  щоб спихнути з себе.  Вона не вірила своїм очам. –« Як він так легко взяв перемогу наді – мною?!.... Прямо, як та тінь. – Їй почали закрадатись погані думки в голову. - Так спокійно!  Глибоко дихай! » 

      -Тепер, твоя черга! Почнем нашу профілактичну бесіду! - без великих зусиль, юнак схопив її зап‘ястя,  і притиск до землі, над її ж головою.

       -Відчепися!! Забери свої брудні лапи, від мене!! – лиш видавила Міна, втомившись від боротьби. Вона намагалась глибоко дихати, щоб скоріш повернути  сили, і здути з обличчя довгі локони, рудого волосся.

        -Чому ти не прочитала записку? Боїшся мене?? – посміхнувся хлопець заглянувши їй у вічі .

       -Я тебе ні граминки, не боюся! – почервоніла на щічках та, відвівши погляд в інший бік, розуміючи що секунду назад, щось прослизнуло між ними. Щось схоже на іскорку, але Міна відчайдушно намагалась її погасити. – І не таких бачили… – Дівчина намагалась вести себе спокійно,  не викриваючи своєї слабкості до таких ігор.

       –Он значить як? - посміхнувся Роман на почервоніле обличчя дівчини.  – Вражає!

        -Що тебе вражає?

      -Як ти себе контролюєш, і косиш під простачку. – Роман говорив з певною інтонацією, плавно і повільно, ніби накладаючи на вухо дівчини закляття.

        -Я не розумію про що ти. – нахмурила брови та,  намагаючись передбачити куди він веде.

        -Я знаю,  яка ти справжня.

        -І яка ж я, справжня? – руда підняла брови догори.

        -Ми вже пересікались раніше. Ти вже забула?

        -Щось не пригадую,  я такого наглюка,  як ти!

      -Гаразд я тобі нагадаю. –провів вказівним пальцем по лобі дівчини парубок,  прибираючи деякі локони з її обличчя. – Чемпіонат  4 роки тому,  фінальний поєдинок…

       -Ааааа. – пригадавши сцену,  Міна зрозуміла,  що парубок має на увазі, а її уста розпливлись у насмішливій посмішці, приховуючи справжній сором. – Постраждало твоє самолюбство… - руда заклацала язиком, продовжуючи сипати сіль на рану. – Ти засмутився, що тебе привселюдно, перемогла якась там дівка.  Бідненький!!!

       -А зараз ти на лопатках ! – гордо посміхнувся той. –Це початок моєї розплати…. – прошепотів їй на вухо,  повільно та солодко,  вдихаючи аромат її парфумів.

      -Не знала,  що ми змагались? – продовжила зберігати спокій та. «–Він хоч не лізтиме,  до мене цілуватись?  Щось мені це все знайоме» - Чому ти,  до мене причепився? Чи, більше дівчат нема?

       -Ха –ха- ха. А ти кумедна… - схрестивши її руки, і чимось зв‘язав, прижав сильніше лівою рукою до землі,  а іншою взяв локон волосся. Проводячи від коренів до кінчиків, наголосив. - Ні, такої як ти нема!  – Роман змінився на обличчі,  і різко смикнув за локон, обернувши його навколо свого кулака.

      -Ай!.. Значить ти вирішив, що зараз принижуючи мене, тобі стане легше?  Не думаю.  Я покинула спорт!

      -Якщо б я шукав полегшення, то пішов би з хлопцями битися… Знову обманюєш! Я бачив тебе на тренуваннях.

      -То не спорт, а всього на всього  розминка для фіз-ри…

      -Не викручуйся, я бачу тебе наскрізь!

    -Ти зараз косиш на маньяка?! – в дівчині пробіг мороз, по всьому тілу,  від того погляду,  і усвідомлення свого безсилля. «- Очевидно він діє, за чітко продуманим планом.»

      З далека почувся крик дівчини,  вони обоє глянули в той бік.

    «– Дівчата… - подумала Міна відчуваючи відповідальність, та провину за все, що з ними відбувається»

       -Ох пустун…  -Сіроокий знову глянув,  безпомічній Міні у вічі, трошки заспокоївшись і посміхнувся. - Можеш не хвилювати,  Жека не дасть їй сумувати.. – знову пролунав крик.

       -Ти і твої дружки,  садисти та мерзотники! – хвилюючись за подруг, в гніві крикнула Міна плюнувши йому в лице. Знову пробуючи вирватись, але чоловіча сила Романа, та пути на руках  не надовго втихомирили її.

                                                        *            *             *

      Аліні почав, повертатись слух, шкрябання ножем, шарудіння опалого листя. Дівчина відчула, що  прив´язана  до  дерева. Поблизу,  було розведене багаття, а біля сусіднього дерева стояв Вадим,  обпершись на  дерево ногою і спиною, щось вирізав ножем.  Оцінивши ситуацію Ліне҆ промовила.

      -Що,  це все означає?! Розв´яжи мене негайно!! -  жмурячись від вогнища, вона намагалась вилізти, хоть одною рукою з кайданів свого викрадача. Її волосся вже розплелося, і  довгі локони спадали на мотузки.

    -Оооо… Ти вже проснулась…А то я тут від нудьги помираю! – продовжуючи,  щось вирізати,  повільно підходив до блондинки,  не піднімаючи очей. – Дивлюсь, ти з Вєркою героїзму понабиралися, від рудої. – підійшовши в притик до полоненої, Вадім сховав свою фігурку в карман,  а ножа приставив,  до щоки Аліни,  заглянув їй у вічі.